Майстер-клас Олександра Мартиненка для студентів-журналістів Київського міжнародного університету у жовтні 2023 року власне започаткував для них нову дисципліну «журналістський практикум». На зустрічі іронічно-конкретний Олександр Владленович не приховував, «що «ортодоксальному» інформагентству «Інтерфакс-Україна», яке існує виключно з продажу інформації» (цитата), конче потрібні молоді, але професійні журналісти.
71-річний словацький письменник Юрай Цінтула, який скоїв замах на прем’єра Словаччини Фіцу, назвав його «Іудою». Пояснюючи на допиті мотиви свого вчинку, заявив про незгоду з його політикою. Зокрема, розповів, що прагне відновити надання Братиславою військової допомоги Україні, і вважає уряд на чолі з Фіцо «Юдою щодо ЄС», тому ухвалив рішення «діяти».
Я читаю менше, ніж хочу, але все ж багато. І чесне слово — з прочитаного за рік стабільно подобається десь 20 книжок. Решти могло й не бути. Але на їхньому місці могли бути інші. Зараз я читаю нудний детектив. Автора і назву не скажу. Але я його дочитаю і ніде не напишу: не читайте, це нудно!
Війни існують стільки скільки існує людство. Юний Олександр Македонський засинав, тримаючи в руці сувій з «Ілліадою» Гомера. З поемою, де чи не вперше в історії Європи в деталях, з називанням поіменно героїв і всіх перипетій описана десятилітня європейська війна між Троєю і союзом греків-ахейців.
Український футболіст Артем Довбик, що грає в іспанській Ла-лізі за клуб «Жирона», постійно забезпечує кілька бригад ЗСУ fpv-дронами, квадрокоптерами, автомобілями, генераторами та всім необхідним. І Артем, і його батько та агент — дуже скромні люди, які ніколи не афішували свою допомогу, але вона надходить давно і у великих об’ємах.
Чому практично нічого не пишу про події на фронті? Або пишу вкрай мало? Тому що мені на відміну від тисячів «експертів» у соцмережах бракує достовірної інформації-пазлів, щоб скласти хоча б основну частину картини. Тому не спішу впадати в ейфорію при черговому збитому російському літаку, бо не знаю скільки нових літаків ворог може надати своїй армії протягом місяця.
Дивно, що в Україні майже не обговорюють статтю Джонатана Літтеля для «Української правди» про те, кого уважати українським письменником. Найзагальніше: Літтель уважає мову і думку самого письменника про приналежність до певної літератури недостатніми. Тож, якщо вірити Літтелю, всі письменники, народжені в Україні або українського походження: і Юліуш Словацький, і Бруно Шульц, і Анна Ахматова, і Костянтин Паустовський, і Владімір Маяковський, і головне — Міхаіл Булгаков — є українськими письменниками.
«Сам не знаю, як це сталося, що я не встиг порахувати своїх років, зморщок на своєму обличчі, карбів у серці про все це нагадали мені сьогодні два стрункі ясени, що густим гіллям заступили потрухлий готичний будиночок на передмісті. Зупинивсь я перед ними, з широкої дороги йдучи, зупинився на стежці своєї юності і не дійшов краю.
— Василю, смереки — це ті самі ялини, що й у вас, — Роман Іваничук мовив це стомлено й іронічно, присідаючи на каменя, коли ми мандрували Головною Радою “Просвіти” до Тустані. До тої фортеці, що в горах веліла нападникам: “Тут стань!”. А по дорозі нас нелякливо вивчали місцеві підлітки. Питаю їх: «Ви хто?» Що відповіла б пацанва у моїх краях? Сказали б, що хлопці, абощо. А ці гордо не відповіли, а виповіли мені: «Ми — бойки!»
Здається, Сомерсет Моем писав: у старості найгірше те, що вона минає. А от Миколу Вінграновського, могутнього поета й літописця, якому доля віддала 67 років земного життя, ніяк не можу уявити старим і немічним. Хлопець-красень, в якого на лиці завжди світилося душевне здоров’я, — таким він мені запам’ятався ще 1962 року, коли нас, 7 молодиків, приймали до Спілки письменників України в подарунок якомусь там комуністичному з’їздові.
