Нещодавно прочитав у когось про безцінний досвід народу, що здобувається кров‘ю наших мужніх лицарів. Це така безглузда і пафосна гнома, що хочеться затулити вуха і вити. Взагалі від цього ї*учого пафосу хочеться стріляти по своїх. Ну, так, суто для безцінного досвіду. Безцінний досвід це подорожі до Мачу-Пікчу, це Шлях святого Якова і стажування в МакДональдз.
Що далі від мене «благоденствіє і мирне житіє» мого студентського буйносвіття, то більшають і «монументаліють» постаті деяких викладачів. Дається взнаки набутий досвід; сліди стусанів та пасамани-рубці од не такої чемної, толерантної та терпеливої у поясненнях-тлумаченнях-дефініціях, суто житейської науки знімають з очей полуду верхозорості та молодечого снобізму. Тоді краще видно ті зовні непоказні святі плінфи, які будують собор людської порядності.
Нілі Зборовській виповнилось би 60!!! Яскрава, не типова в наукових колах Ніла Зборовська (27 вересня 1962 — 24 серпня 2011) відразу привернула увагу своєю неординарністю, з’явившись в середині 90-х років в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка після закінчення аспірантури при Інституті літератури та мистецтва НАН Казахстану в м. Алма-Аті (1991).
Минув 200-й день повномасштабної агресії, війни росії проти України. Нечуване варварство ХХІ століття спрямоване проти української Ідентичності, Державності, Людяності. Проти ідеалів буття Української Нації, Національної Пам’яті, Історії, що творилися Народом, його «провідною верствою» впродовж віків. У цьому ряду «передніх» знаходиться й український Любомудр Григорій Сковорода, 300-річчя якого незабаром відзначатиме, попри все, Україна та весь культурний, інтелектуальний, гуманний світ.
Історія квашених помідорів починається ранньої весни, коли ваша стара й наче вже нікуди «невгодна» прабаба, замість годинами кликати до себе смерть або навпаки просити бога продовжити їй віку, раптом дістає з-під ліжка вузлики й котомки, ворочки, газетні пакунки, порвані целофанові пакетики, а часом і шматини з чистого небіленого полотна. Ваша прабаба розкладає все те на колінах, сідає при вікні й довго ворушить, перетрушує, перебирає:
– Оце, мабуть, оті, прошлогодні, сливки… чи ні… це, мабуть, ті, шо Манька привезла з Піщаного… які ж його, в чортового батька, садить?
На заглавних світлинах -– звичайна суботня ідилія, зазнімкована мною тиждень тому у провінційному за тутешніми мірками містечку Пфорцхайм, що розташоване на заході німецької землі Баден-Вюртемберг, поруч із величнішими та знаменитішими містами Карлсруе і Штутгарт. У суботу і неділю в незчисленних кав’ярнях та дуже популярних тут турецьких закусочних і дрібних ресторанчиках в’єтнамської кухні чоловіки й жінки поєднують каву, а то й легкий сніданок з читанням щоденної (!) місцевої паперової газети.
Рідні мої бідні етнічні ідіоти. Все життя дивлюсь та дивуюсь, як гірко страждаємо ми всі від неволі, брехні й примусу. Як же нам усім тяжко постійно почувати себе обікраденими, недовченими й безпомічними. І як же вперто несемо через віки й століття нашу ірраціональну, нічим не підкріплену мрію про волю й достойний суспільний лад! І щоразу одне й те саме. От уже ніби й прояснилося, хто винен і що робити, – а виявляється, що пісня наша, невимовно прекрасна й тужлива, просто знову починається від початку.
Я міцно причинив за собою сінешні й хатні двері, навісив замка, але не замикав, бо в хаті спала мати, і пішов до річки купатись. Пахла акація, пахла прибита травнева грязюка, аж горло спирало, із двору пахла ще й свіжа соснова домовина, прислонена до стіни, чи то сніп чистого місяця. Він слався зеленкуватим світлом згори густо й напружено, наче кров у молодому серці. Світло збивалося, закудлувалося, знову розправлялося, але тримало мене під собою, ні на мить не випускаючи в темінь. З балочки озвалася якась пташина – так тонко, неначе по склу дзенькнула дощова цівка.
«Що швидше та більше допоможемо, то швидше Україна переможе». Так лаконічно висловилися провідні британські політики щодо агресії роzії. Справді, серед 7 головних загроз, які визначив мадридський саміт НАТО, роzія знаходиться на першому місці, акцентуючи на тому, що їх несуть саме авторитарні режими. Таким деспотичним, авторитарним, тиранічним режимом і є моzковія. Ганебно, але складником цієї загрози є також і білорусь, перебуваючи у військово-політичній інтеграції з ерефією. Оскільки ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну вона проявила себе як ворожа нам країна, поплічник і співучасник держави-терориста.
Якщо Захід цього не зробить сьогодні – диявол завтра постукає у його двері… Без допомоги Заходу сценарій російсько-української війни був би, на жаль, інший. Ми, українці, безмежно вдячні країнам демократичного Заходу – насамперед США, Великобританії, Польщі, Литві, Латвії, Естонії – за допомогу і підтримку. Однак чому Захід – йдеться переважно про США – дає зброю для України обмеженими «порціями»?
