Category Archives: Ексклюзивна хвиля

Щойно я опублікував мої політичні нотатки про те, як суперництво Лазаренка з Кучмою знищувало газету «Правда Украины», як «герой» моєї публікації, тодішній головний редактор цієї газети Олександр Горобець так розгнівався, що одразу аж на трьох інтернет-ресурсах розповсюдив злісну і безмежно цинічну брехню, в якій сам себе й заперечує. В одному абзаці він дивується, чому аж через стільки років після тих подій я згадав про них… В іншому вже стверджує, нібито я упродовж цих років час від часу писав про нього, пана Горобця. І називає моє прізвище разом із прізвищами відомої журналістки газети «Зеркало тижня» Юлії Мостової та ще двох журналістів, які таки справді поверталися іноді до тих подій.

Continue reading

Повернуло вже на двадцять другий рік, як покинув я пост головного редактора газети «Правда Украины», але не повірите, – і понині з’їдаються, терзаються, дратуються окремі люди над питанням: «Як же ж це він так зумів?» Біс забери… Виплекав найпотужніше на той час в Україні видання. І пішло воно під лід.

Continue reading

1976 року отримав я запрошення на роботу до редакції обласної газети «Вінницька правда». Призначили мене власним кореспондентом по Жмеринській зоні районів. Це був чималий власкорівський «кущ»: 45-тисячна Жмеринка – друге в області за величиною місто після Вінниці, а також Жмеринський район і три сусідні – Барський, Шаргородський і Тиврівський. «Вінницька правда» була газетою популярною, її щоденний тираж перевищував тоді 220 тисяч примірників. Дуже авторитетний редактор Володимир Якович Орлик.

Continue reading

Після перемоги Майдану чимало одіозних діячів режиму Януковича слідом за своїм «паханом» рятувалися втечею до Росії. Серед них і тодішній міністр освіти Дмитро Табачник. Я добре знаю його особисто відколи він ще не був зіпсований високою корумпованою владою, а був молодим і дуже перспективним ученим-істориком, який лиш захистив свою кандидатську дисертацію і почав працювати над серйозними дослідженнями про сталінські репресії в Україні.

Continue reading

21 березня 1942 року, похмурої холодної днини несподівано покинула кохані, окуповані фашистськими зайдами Чернівці Та, яка майже ніколи надовго їх не покидала — видатна українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська.

Continue reading

Сьогодні, в день народження Буковинської Орлиці — письменниці Ольги Кобилянської, пригадую, як творча група «Укртелефільму» тимчасово «отаборилася» в приміщенні нашої редакції газети «Буковина», а колись – чудовому, вишуканому маєтку. Знімали епізоди кінострічки «Меланхолійний вальс» за творами Ольги Кобилянської. Бракувало акторів для епізодичних ролей і масових сцен. На прохання режисера Бориса Савченка допомогти, відгукнувся хто тільки міг.

Continue reading

У ці листопадові дні два роки тому ми відзначали соту річницю від дня народження Дмитра Михайловича Прилюка – письменника і публіциста, професора, декана факультету журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка. На цьому факультеті навчався колись і я. Маю багато цікавих спогадів про нашого мудрого Вчителя, людину великої і світлої душі. Одну із тих історій хочу розповісти.

Continue reading

Коли мені мій приятель сказав, що Петро Порошенко на своїй сторінці у Фейсбук привітав з днем народження Леся Подерв’янського, я не повірив. Якщо скористатись сучасним сленгом, то я сприйняв це як треш, абсурд. Однак, на жаль, я помилився.

Continue reading

Трапилось це, здається, у 94-му. Тоді ще працювала забігайлівка «Гаряче молоко» на Хрещатику, де потім зробили модний магазин «Бенеттон». Узявши на останні купоно-карбованці чашку молока та бублик, я вийшов у жовтневий день, сповнений відчаю. Молодий, красивий, в розквіті сил та відваги, стояв на центральній вулиці української столиці і, закусивши губу, плакав, відвертаючи писок від сумного та заклопотаного натовпу, що байдуже стримів повз.

Continue reading

Суїцид – не є бажанням вбити себе,
проте є прагненням вбити щось у собі

Ненавиджу голитися зранку, тому завжди роблю це звечора, перед сном. Після гарячого душу шкіра розпарюється і лезо легко ковзає, без зусиль стинаючи щетину. Того вечора був звичний перукарський ритуал, як і неодмінний від невправного руху поріз. «Пацан!» — вилаяв я себе і змив кров на шиї. І раптом у люстрі мій побіжний погляд, ніби «закоротило» відображення, яке замість точно повторювати рухи — завмерло і заціпеніло. Я ворушив губами, кліпав очима, а моє відображення залишалось непорушним, замість нього, власне, на мене дивилась якась незнайома мені пика.

Continue reading