Дональд Трамп боїться Росії і тому для вгамування імперського шалу готовий віддати Путіну шмат України. Але, виявляється, Дональд боїться й українців також. Врешті, хто сказав, що скандал із шантажем Києва (ми тобі гроші – ти нам компромат на сина Байдена) Дональд забув. Коли українські реалії тебе приводять до імпічменту, таке навряд чи забудеш.
Гоголь як дзеркало нашої війни. Сьогодні багато скигління про Миколу (Ніколая) Гоголя. Чи він «наш», чи не «наш». Дозвольте і мені слово. Він «наш» і не «наш». І в цьому його драма, ба навіть трагедія. Цей обдарований чоловік із шляхетного козацького роду спробував (добровільно, але за вимушених обставин) поєднати «дві руські народности».
Отже Булгакова підтримує сам вільний філософ Андрій Баумейстер! Я вважаю, що філософи й історики можуть висловлюватися про письменників, але це все ж не їхня парафія і не їхня професія. Баумейстеру буде соромно, коли він прочитає ті твори Булгакова, яких він не читав, яких він не знає, в яких навіть українська антропологія викликає у цього великого письменника єдине бажання — убити цих «обезьян»-українців.
Прочитала, що московський генерал вручив Дмитру Табачнику, колишньому міністру освіти України, медальку учасника СВО. Ну, і посміялась від душі. Бо згадалося, що при всьому його злому генії, а він справді талановитий мерзотник, була у нього така дивна дріб’язковість. Неконтрольована, прямо клептоманська тяга до політичної біжутерії (термін не мій, це перл Ліни Костенко) — незаслужених звань і нагород.
Йдучи по східцях Великого посту (і спотикаючись на грудомахах гріхів!), думаємо не тільки про сам піст, і не тільки про випробування духовні, і навіть не про самі гріхи наші, бо пробивають молитовну тишу роздумів постійні тривоги, викликані російськими атаками, які нещадно вищипують українців із життя щодня, щоночі.
У Голосіївському парку я не була 40 років. Господи… Студентами ми ходили сюди кататися на лижах. Пам’ятаю, постійно відставала від друзів, бо перед кожною гіркою стягувала з себе цей спортивний інвентар і спускалася пішки. Мої фобії з часом нікуди не зникли. Я й тепер панічно боюся висоти, крутих віражів і непередбачуваних сюрпризів долі.
В Золочівській міській бібліотеці ім. І.Франка було людно. А ще було багато сонця та груш. Причиною став вихід у світ нової поетичної збірки золочівської поетеси, педагогині, активної учасниці культурного життя Золочівщини Наталії Ковалик. Свою книжку авторка назвала «Сонячне прозріння».
«Любов живе в кожному з нас, допоки ми живі» (Валентина Мастєрова). Коли людина потрапляє у безвихідь, бо за спиною моторошні спогади, а попереду глибочезна прірва і з-під ніг уже осипається край землі, який тягне силоміць униз, тоді крила Янгола затуляють душу від падіння в безодню, даруючи надію, окреслюючи шлях до спасіння.
Читальний квітень вирішила присвятити книжкам, які стали лауреатами різноманітних премій. Благо, таких книжок на моїх полицях зібралося немало, а деякі вже надто довго на них залежалися і аж просилися до читання. Отож першим став роман Юрія Андруховича «Коханці Юстиції» від видавництва Meridian Czernowitz, Книга року ВВС у 2018-му.
Мапи DeepState не обдурять. Із початку року, за останні 3 місяці, ми втратили понад 300 кв км нашої території. Тож тепер заокруглено: під окупацією перебуває майже 1/5 частина суходолу України. Це весь Крим + майже вся Луганська область (98%), а також: 73% Запорізької обл., 72% Херсонської, 57% Донецької й 2% Харківської.
