Кажуть, що найкращий бій це той, якого вдалося уникнути. Якщо вже дуже кортить пошукати винних у цій війні окрім її безпосереднього ініціатора — росію, то варто дивитись не на Зеленського чи Порошенка, а трохи ширше. Порошенко і Зеленський прийшли до влади, коли війна вже тривала, відмотати час назад їм було не під силу.
Category Archives: Ексклюзивна хвиля
Кохання на тлі боїв за Ірпінь: розмова з автором роману «Гонитва на виживання» Леонідом Ісаченком
У серії «Війна без вибору» львівського видавництва «Апріорі» вийшов роман Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання». У соціальних мережах вже розгорілася дискусія про цей роман, у якому під час боїв за Ірпінь жінка без пояснень кидає власного чоловіка і зникає з його життя, не пояснюючи мотивів свого вчинку.
Чия мова краща?
А хіба можна порівнювати? А чого це не можна порівнювати? Всі люди все життя тільки те й роблять, що порівнюють усе, що бачать і навіть чого не бачать. Особливо актуальними завжди були й будуть порівняння на міжнародному, а тим більш на міжетнічному рівні. І нічого поганого немає в тому, щоб з’ясувати, в кого більший ВНП, в кого потужніші спортсмени, літаки й бугаї, хто краще співає й танцює і в кого більше ВІЛ-інфікованих. Знання – сила!
Таємниці жовтих хризантем
Не знаю чому, але з роками зі всього ряснобарвя хризантем у моєму саду залишилися самі тільки жовті. Та й то лишень два жовтаві, як алебастер, кущики, один темно-золотистий, себто бериловий і ось цей пишний сліпучо-жовтий кущ, найбільший за висотою стебел і розміром пелюсток. Утім, відколи я переїхав жити на Серенове обійстя, то за три роки не посадив тут жодної квітки.
Ніхто не знає, що вчинить жінка, змивши макіяж…
Леонід Ісаченко написав справжній, правдивий роман «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»). Це перша художня річ у доробку знаного в Україні журналіста. Читачам відома його прекрасна публіцистика, яка друкувалася в різних часописах, він довгий час працював в «Урядовому кур’єрі», був головним редактором чернігівської «Деснянської правди». Останнім часом видав кілька публіцистичних книжок.
Чи потрібна нам коректна Фаріон?
Я змушений говорити про Фаріон, хоч вона належить до іншої конкуруючої політичної сили. Її звільнили, як уже знаєте, з Львівської політехніки за те, що вона щось там казала. Я не є видатним «фаріонознавцем», але знаю і розумію – її звільнили за те, що вона занадто активно і занадто некоректно захищала українську мову. Я не можу зрозуміти, а на фіга нам коректна Фаріон?
Ми були, є і будемо!
В ніч на 25 листопада відбулася наймасштабніша, з початку війни, атака “шахедів” на Київ. Повітряна тривога тривала загалом шість годин. І хоча сили протиповітряної оборони збили 74 з 75 (!) ворожих безпілотників та одну ракету, соціальні мережі подекуди сповнилися скептицизму щодо зимових перспектив України. Активізувалися мережеві віщуни, пророки, прогнозисти та експерти з народження.
Толочко, Плохій, Грицак і муха-спостережниця…
Осягаючи Історію, ловлю себе на думці, що вся вона існує за законами квантової механіки. Коли за нею ніхто не спостерігає, вона має одне обличчя. Але з’являється Спостерігач, і все одразу змінюється. Він споглядає вже не реальну історію, а іншу — ту, що виникла під його наглядом. Зняли кіно на історичну тему – історія змінилася. Побував школяр в історичному музеї – змінилася. Видав книгу Плохій оновилася. Написав свою Толочко — перезавантажилася ще раз.
Бійня за посадку…
Чому володіючи високотехнологічними інструментами і мотивованими людьми з вищим, ніж у ворога IQ, ми застрягли в мʼясорубках за посадки? В окопі серед гулу дронів-камікадзе, роботи ворожої арти і авіації, серед безупинних спроб ворога атакувати – це питання не вилазить з думок. Чому Старлінк, «кропива», дрони і 3d технології не рятують? Практично кожен розрахунок, що себе поважає, має на позиції старлінк.
Десять пісень мого дитинства
… Давно помітив: варто мені почути якусь давню пісню, як пам’ять миттєво малює в уяві картинку — чи про час, коли вперше почув цю пісню, чи про щось, з нею пов’язане. І виявилося, що кожне десятиріччя життя покладене на якісь мотиви. Особливо, коли йдеться про шкільне дитинство, яке припало на 60-і роки минулого століття. Ріс я в російськомовному оточенні і чув здебільшого або радянсько-патріотичні пісні (по дротовому радіо) або блатні (від старших хлопців під гітару біля багаття).