Category Archives: Ексклюзивна хвиля

Менше, аніж рік тому, в такому ж золотому вересні і жовтні, любив ходити до письменницького скверу поруч з Ірпінським будинком творчості. Падолист притрушував за ніч лавиці. Я обережно згрібав руду ковдру і всідався зручно з книжкою. Тими днями вкотре перечитував «Гру в бісер» Германа Гессе — давнє, вижовкле, як сама осінь, видання, яке купив на книжковій барахолці, зі штемпелем якоїсь сільської бібліотеки, яку, найімовірніше, вже закрили на той час, а книжки розпродали або здали в макулатуру.

Continue reading

На вихідні я вирішив подивитися анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня». У кінотеатрі мережі Multiplex, біля станції метро «Чернігівська», майже всі квитки були вже розкуплені, тож мені дістався перший ряд, місця в якому зникали на очах. У залі був аншлаг. Фільм адаптовано під жанр сімейної анімації, тому дорослих було не менше, ніж дітей. Пристрасті навколо фільму «Мавка. Лісова пісня» почали накручуватися ще з 2015 року, коли компанія Film.ua, дочкою якої є студія Animagrad, оголосила, що приступає до створення анімаційного фільму за мотивами драматичної поеми Лесі Українки. Частка держави у бюджеті фільму «Мавка. Лісова пісня» – 26,45%, або 49 мільйонів 519 тисяч 728 гривень.

Continue reading

«Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Вклав в уста Тараса Бульби Микола Гоголь. Микола Васильович був непростий чоловік, як і його творчість. Про те писано-переписано. Радше зосередимося над в’яззю сучукрліту, що бере свій первень з опоетизованого плачу Ярославни на мурах Путивля. Відтоді й пішло-поїхало аж до Кочубиїва (нинішньої Одеси): шмарклі, сльози, розпука…

Continue reading

… Жбурнув книжкою, встав і пішов… Іво Бобул перервав інтерв‘ю з Еммою Антонюк… Закинув їй: «В 32 роки ти без дітей і чоловіка…» Кофлікт Іво Бобула з молодою журналісткою можна розглядати в різних аспектах — і він буде виглядати абсолютно по різному. Перше, що хочеться сказати — суттєво змінились принципи журналістики. Раніше на факультетах журналістики існував такий важливий предмет як «Основи журналістської етики»…

Continue reading

Коли алкоголь уже майже допитий, а склянка на столі стоїть понура й нервова, як вивих у темряві, перед очима, як і завжди холодним вечором, проступає вікно з важкими коричневими завісами. З темноти проступають балконні двері, вони напіврозчинені, і крізь них у кімнату залітає цементний пил і запахи двору – погнутої дитячої гойдалки і нерухомого зимового піску. У кімнаті запахи ламаються, надщерблюються, стають важкими й загрозливими, як моя неспроможність будь-коли, хоча б на короткий час, вийти звідси і глибоко вдихнути.

Continue reading

Кілька днів тому завів розмову про «Московіаду» Юрія Андруховича. Сьогодні — моє бачення того, хто і як розпивав у тодішній Москві пиво… На початку 80-тих там стояло доволі багато невибагливо облаштованих споруд, так званих «пивних павільйонів»: практично всі вони працювали тільки теплої пори року. Як вже писав, у тодішній імперській столиці лише бар «Саяни» на Калінінському проспекті міг претендувати на звання пивного: лише там були сидячі місця, приглушене світло, а до пива подавали спеціальну закуску кількох сортів.

Continue reading

Тріщи не тріщи – минулися Водохрещі! Така от драматична пора року – місяць лютий. Захурделить, навіє снігу по вікна, а тоді ще й морозом припечатає таким, що на ставу наче гармати стріляють – то тріщить стиснутий лід, бо Сонце на літо, а зима на мороз. Скрипить сніг під валянками, хрускотить тонка крига на спорожнілих калюжах, вночі наближаються до землі волохаті зірки, а вранці доводиться в криниці лід пробивати – дивись, цілу зиму вода не замерзала, а це он куди мороз добрався!

Continue reading

Нізащо не сів би це писати, коли б Василь Кобець із Чернігова не запитав публічно на своїй сторінці у Фейсбук: «Кого ви будете ненавидіти завтра?», бо сьогодні на його думку знайшлися українці, що ненавидять Арєстовіча. У підтексті читається здивування: чому не росіян? А ще про нетерпимість чверті українців до іншості та від природи їхнє люте бажання перманентно ненавидіти хоча б когось. Оскільки фейсбучний коментар має свої рамки, то відповім пану Василю як раніше казали «у відкритому листі».

Continue reading

Чекалося!!! Ох, і чекалося завжди того Різдва! Але на початку треба сказати, що в моїх рідних Сиворогах споконвіку окрім прізвищ всі родини мали ще й свої, закарбовані за ними, прізвиська. Тобто люди одні на одних прозивалися. І ті прізвиська були які хочеш — від дурних до смішних і чудернацьких. Ну, наприклад: Щур, Кондак, Рілла, Сруль, Квочка і т. д. Зараз то ніби наївно виглядає, але тоді люди на власні прізвиська, ще й крепко ображалися. А от в нашої сім’ї було таке прізвисько, що і ображатись, власне, ні на що. Бо при наявності прізвища Файфура – прізвисько Панькар. То тут ще невідомо, що гірше.

Continue reading

Будь-яка хата, як людина. Це натуральний організм. Якщо в середині є світло, вона жива, вона тепла. Щоразу повертаючись додому, підходячи ближче до хати, так жадібно вдивляєшся ще з-за дерев, аби запримітити, що вікна світяться, тим найтеплішим світлом у світі. В нашій великій хаті гості збиралися на всі свята, особливо на Різдво. Окрім всілякої смакоти, яка варилась, парилась, тушкувалась, смажилась і випікалась, найголовнішим в застіллі були пісноспіви.

Continue reading