Мене часто питають, що я думаю про теоретичну можливість демобілізації військовослужбовців, які провоювали, приміром, рік чи (вже скоро) два. Війна – дуже виснажлива річ. Не лише емоційно, але й фізично. Людський ресурс вичерпний. У людей плавляться мізки, сиплються суглоби, накопичується втома і наслідки численних контузій – і це якщо не рахувати поранення, каліцтва та смерті.
Гай-гай, років п’ятнадцять тому я зробив був інтерв’ю зі Станіславом Вишенським про Володимира Винниченка для часопису «Українська культура». Й призабув про те. Коли недавно, побувавши на могилі С. Вишенського, – згадалося. Приїхавши додому, вирішив його (й не лише се інтерв’ю зі Станіславом Олександровичем) ще раз прочитати. Ґуґлю – «Соняшна машина»… Їй-бо, назва разів зо три з’являється в переліку документів на сайтах книгозбірень, а самої розмови у відкритому доступі катма.
Примари-спогади про приємні події з власного минулого, згадки про симпатичних людей, яких знали у ті щасливі періоди життя, іноді несподівано відлунюють у майбутньому. І тоді раптом ми ухвалюємо якісь загалом нетипові для нас рішення, робимо вчинки. Бо в душі сумуємо за собою колишніми. Напевно, саме так і працює порада одного класика, нині справедливо опального, набратися побільше гарних спогадів у дитинстві та юності.
Приїхав до нас вчора в медпункт боєць. Морпєх. Звати – Серьога. Кулеметник. Серьогові трохи за 50, високий, але худий, як швабра, аж просвічується. Скарги — погане самопочуття, болі в спині, тиск, і все по списку. Почали розбиратись. Призваний 1,5 місяці тому. І місяць він майже не їсть. Нема зубів… Копаємо далі. Зір — нуль, без окулярів не бачить ні*уя. Спина — проблема. Серцево-судинна система — гостра проблема. 10 років тому – туберкульоз.
Іван Дзюба видав монографічне дослідження про Сергія Жадана. Уже сама констатація цього факту щонайменше подивовує. Апологет високої культури досліджує творчість руйнівника традиціоналізму і епатажного лідера конкультури, майстра трахкачізму і дешевих спецефектів. Для чого? Навіщо це загравання з тим, хто задає нездоровий тон у літературі? Намагання довести собі та іншим, що й у перейшлі літа можна не відставати од віянь часу? Чи це вже старечі заморочки і химерії?
Ну, майже ніколи. І не тому, що не знаю, як це робиться. Перші матюки я засвоїв у шість років. Мене «просвітив» один хлопець з паралельної вулиці. І пояснив, що ті та інші слова означають. Хлопець цей саме відсидів строк у зоні і незабаром потрапив у неї знову. Може, саме тому я не матюкаюсь. Люди, для яких матірна стала рідною мовою, завжди нагадують мені моє дитинство, складне життя серед однолітків, у кожного другого з яких старший брат або сидів за бандитизм і поножовщину, або вже відсидів, або готувався до посадки. (Тоді всі підлітки ходили з гостро заточеними ножичками і виймали їх за першої ж нагоди).
Трапився на Фейсбук цей вірш Марини Пономаренко, і я відразу згадав чимось стилістично схожий «Ліда проходить крізь врата небесні» Мирослави Ільтьо, який взимку цього року мене потряс своєю силою і глибиною, і потішив усвідомленням, що нова українська поезія — це явище планетарне, потужне, правдиве, постале з великого болю й великої любови.
Десь у кінці серпня чи на початку вересня, років шість тому, сусід орав город під озимину, а біля трактора спотикався і падав лелека. Дружина сусіда теж ходила неподалік з відром і ще чимось. Я подивувалася – лелеки вже давно покинули гнізда і гурувалися на лузі, щоб летіти далі. Підійшла. То був молодий бузько зі зламаним крилом, який прийшов до людей за допомогою. Деякий час ми годували птаха на тому городі, бо він там так і залишався.
6 липня на монументі, що раніше мав офіційну назву Батьківщина-Мати, нарешті поміняли радянський герб на Тризуб, і навколо цієї заміни досі не вщухають інформаційні пристрасті. З 2015 року, відколи Верховна Рада України прийняла закон про декомунізацію, суспільство вимагає замінити радянський герб на монументі Батьківщини-Матері. Але вісім років влада знаходила причини, щоб це не робити. У Мінкульті довго й туманно пояснювали, що декомунізація герба на щиті порушить законодавство України про охорону культурної спадщини та авторське право.
Племінниця через війну вчиться зараз в німецькій школі, 11-му класі. Звернула увагу на відмінності мислення наших і німецьких дітей. На уроці учні обговорюють тему виховання: вчитель пропонує розвинути асоціації по темі. У наших співвітчизників ця тема обмежується стандартним набором банальних стереотипів: послушність, старанність, ввічливість, обов’язки і т.д. Німецькі діти розвивають тему незрівнянно далі.
