Автор вірша, поет і воїн Максим Кривцов разом зі своїм Котиком учора був вбитий росіянами… Надзвичайно світла людина… Неможливо говорити “був..”. Він був поетом. Не воїном. Але він загинув. Загинув як чоловік. Як воїн. Разом з ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані рядки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття.
Часто у цих книжках війна є тлом, іноді неймовірно цікавим. Наприклад, про часи напередодні капітуляції Японії цікаво читати у романах Юкіо Місіми (чи Мішіми — обидва варіанти уживаються), що був самовидцем цих подій. Він пише про бомбардування Токіо, в часі яких гинули сотні тисяч людей, хоча окремі райони лишалися неушкодженими, про евакуацію із міста, про евакуацію з Кіото, страх за тамтешній буддистський Золотий храм.
Вчора в неї був День народження… Досі не можу пояснити, чому ми з нею були в якійсь особливій дружбі. Інша річ – ближчі чи дальші подруги з часів навчання в технікумі чи університеті: дві Галі, дві Віри, Наташеля, дві Світлани, трохи дальша Ірина… Студентська пора чи відвідування тоді Літературних студій і загалом – молодість самі собою створюють якусь душевну близькість до “протилежної статі”.
Читати давніх поетів –
Залишати право за собою бути поруч.
Читати талановитих забутих –
Наближатися до них.
Та найбільший привілей –
Заздрити їм
Без каменя за пазухою.
Заздрити не тільки їм,
Заздрити самому собі,
Що можеш із ним поспілкуватись.
«… Це врешті – Різдво. Це – Різдво-воскресіння і це вознесіння на землю з небес»… 6 січня, на Богоявлення, день народження світлої пам’яті великого трудівника Слова Петра Сороки. Петро Іванович святкував би свій 68-й день народження… Не судилося… 5 червня 2018 року вранці Петро Сорока відійшов у засвіти, відійшов до Господа… Пан Бог відміряв Йому у земному житті лише 62 роки… Вже шостий рік Петро Іванович мандрує зоряними шляхами вічності…
Поезія –
то не скульптури богинь
Із чистого мармуру
в залах вакханок,
Де гості статечні,
упившись над ранок,
Обмацають
білокамінний огень.
Поезія –
то кругові дзеркала.
Душа оглядає себе перед ними.
Хто такий Василь Барка? Запитайте в очільників Сучукрліту! Запитайте, скажімо, в Андруховича: хто такий Тарас Шевченко? Ба більше, запитайте в очільників Інституту книги (що ж то за інститут — треба запитати в академіка Жулинськогого).
… У мене трапляються напади правдомовності. Не думайте, що мені це нічого не коштує. Коштує. Але все ж напишу про наших українських чортів і чортиць. Було тут нещодавно засідання однієї премії. Я, на щастя, майже ніколи в них участі не беру, мене бояться. І правильно роблять, божевільні мовчати не будуть! Однак цього разу я на тім журі була.
«Дід з бабою одружилися за України. Мати народилася за Польщі. Я – за німців. Тоді Друга світова була, яку Великою Вітчизняною називали. А ще були “перші совіти”, коли Радянська Армія прийшла в 1939. А тоді вже “другі совіти” німців і мадярів гнали. Коли колгосп організували, то час рахували: “За Ковальчука, за Саприки, за Ґнипи, за Реца…” (Це — прізвища голів колгоспу).
У соціальних мережах набуває обертів скандал, пов’язаний із новорічним випуском 95 кварталу. Мова йде про п’єсу, в якій біженка зі Скадовська зустрічається з чоловіком із Закарпаття. Обурення глядачів викликала сатира на російськомовну жінку, яка усвідомила, що пора ставати україномовною і переживає комічний шок від своєї мовної метаморфози. Адже кожному російськомовному українцеві доведеться це зробити.
