Не стало пана Геннадія, останнього з могікан. Міліцейського генерала i двічі губернатора. З тих політиків, хто називали речі своїми іменами, в т.ч. табуйованою лексикою, без зайвих політкоректностей. Але й уміли пошкоджені речі виправляти. Як ми з ним сварилися колись! В бутність Г.Москаля керівником чернівецької тоді ще міліцїї, а я працювала кореспондентом обласної газети.
У Варшаві української мови стільки ж, як російської в Берліні. Але поділюсь приємним враженням. Кілька тижнів тому я мав читання і невелику лекцію в українській церкві у Бамбергу. Потім треба було вибиратися автобусом. Мене супроводжували знайомі дівчата, і ми пройшли кілька кварталів до зупинки.
В день трагедії в Одесі, де нині десятки загиблих, хтось поширює у Фейсбук «надважливу» новину: в Росії, на 89-му році помер актор Олександр Ширвіндт. Затятий українофоб, внесений до бази «Миротворець» з 2017 року.
З одного боку — уродженець Києва, автор “Майстра і Маргарити”. З іншого — ненависник вільної України, автор “Білої гвардії”. Але, зрештою, не буду переповідати те, що всім відомо. Інформації достатньо, аби кожен самостійно визначився зі ставленням до Міхал Афанасіча.
Президент Франції Еммануель Макрон сполошив своїх громадян та кремлівське керівництво заявою про ймовірну присутність французьких військ в Одесі мало не цього року. При цьому заява виголошена в патетичному стилі: «Я президент, я вирішую!». Ми, українці, звісно, вдячні за кожне слово підтримки нашої справжньої боротьби проти російських окупантів. Але — не поспішаймо радіти…
В Чернігівській бібліотеці ім. М.М. Коцюбинського презентував свою нову книжку чернігівський журналіст Василь Чепурний. «Титли та коми» — збірка публіцистики на теми, що стосуються української літератури, історії, мови.
Якийсь добродій Василь Харкавлюк у соціальній мережі поширив «рецепт» з числа «простих рішень»… «Один товарищ мене запитав: а як би ти подолав таку шалену хвилю корупції? Я відповів — страта! Уявіть… наприклад сьогодні піймали якогось митника, або іншого чинушу на хабарі, затримали, завтра він вийшов під заставу, а післязавтра був знайдений у канаві з запискою: я крав у країни під час війни. Така ж сама історія почала повторюватися з усіма… Даю 100% що казнакради, або не виходили б під заставу, або перестали красти».
Колоніальна освіта — це коли людина з піною біля роту «топить» за пам’ятники Булгакову, Толстому, Достоєвському, а прізвища Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров, Плужник — навіть не чула. Ну, може чула, але хто вони, що робили, чим відомі — хтозна?
Перечитую Хемінгуєя — «Прощавай, зброє». Він був добрим письменником і справним солдатом, і знав, що війни розпочинаються, щоб завершитися, і завершуються, щоб розпочатися. І не зброя тут винна, а прихована людська войовничість і жадібність — мати чи не мати щось інше, могти чи не могти щось більше.
Вони граційні, як досвідчені левиці. Їдять модні сніданки із гарячими тостами та засмаженими на грілі овочами. Вони під’їздять до кав’ярень на нових лексусах із м’якими іграшками в салоні… Вони спілкуються через відезв’язок, і головним чином російською або дуже вишуканою українською із нарочитим використанням цементуючих слів — «тіпа», «реально» та «круто».
