Цей роман Іван Багряного, якщо я правильно розумію, в Україні так жодного разу і не видавався, тільки в діаспорі. Це “Буйний вітер”, ще відомий під назвою “Маруся Богуславка”. Звісно, на фоні знаменитих його романів “Тигролови” і “Сад Гетсиманський” він програє, і є певною мірою підготовчим для їх написання.
В Укрінформі відбулась презентація антології воєнної лірики “Римова. Війна”. До книжки увійшли поетичні твори понад сімдесяти українських поетів. Спікери презентації: Тарас Шевченко – заступник міністра культури та інформаційної політики з питань європейської інтеграції; Максим Удовиченко – керівник Державного підприємства “Центр захисту інформаційного простору”; Ігор Степурін – засновник видавництва “Саміт-Книга”; Юлія Бережко-Камінська – поетка, журналістка, упорядниця збірки «Римова. Час війни», лауреатка всеукраїнських літературних премій; Дмитро Дроздовський – головний редактор журналу «Всесвіт».
Свій читальний 2024 рік я розпочала знаковою для мене книжкою. Це новий роман корифея української літератури Дмитра Кешелі «Доживемо до зеленої травички», що зовсім недавно побачив світ у видавництві «Тimpani». Волею долі мені випала честь написати передмову до цієї книжки. Тож з легкої руки автора та видавця тепер і моє імʼя вписане до цього фоліанта.
На початку ХХ століття актуальним був соціально-філософський єсей іспанського філософа Госе Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», присвячений культурній кризі Європи, що стала наслідком виникнення масового суспільства, яке почало відбирати вплив у аристократії. На сьогодні такою актуальною є книга американського соціального філософа та історика культури, професора історії Кристофера Леша “Повстання еліт і зрада демократії”.
Інтригуючий заголовок, чи не правда? «Чіпляє»… Втім, назвав так не для того, щоб додати зайвого драйву і якось привернути увагу, а відобразити у ньому справжню суть події, яка трапилася зі мною майже 50 років тому… З тривогою стежу за дискусіями у суспільстві щодо закону про мобілізацію, а також за публікаціями про зростання в Україні кількості ухилянтів, про те, як у намаганнях утекти за кордон «пішла голота на вигадки» – від перевдягання у жіноче до підробки документів. Тривога за те, як би нам за цією безкінечною балаканиною не втратити те, що маємо.
Він сам любив цей анекдот про себе, бо розказував його під час візиту в одну з балтійських країн. Про те, що росіянин і американець прийшли мокрими під дощем, а Кравчук – сухим. Питають: як? Каже: «А я між крапельками». … Схоже, він так і все життя пройшов між краплями – волиняк, який малим знав про УПА, став одним з головних комуністів України. Комуніст, який фактично сприяв утвердженню Народного Руху (хоч і не за своєю, може, волею) і який розвалив СРСР.
Якщо не бачили “Гру престолів” – знайдіть час подивитися. Хто бачив — раджу переглянути. Автора романів, за якими знято серіал, Джорджа Мартіна вважаю або інопланетянином, або представником якоїсь таємної касти посвячених в такі тонкощі людського буття, осягнути які побутовий розум просто нездатний.
До питання про почуття меншовартості… Скільки разів говорилося про семіотичну тартуську школу — який це вишкіл! Я не маю нічого проти семіотичних ідей, але у Тартуському університеті понад десят років тому захистила дисертацію про Київ у російській літературі нині вже покійна Інна Булкіна.
На щастя, не всі в Чернівцях мене люблять. І це цілком природньо. Кожен отримує мене таким, якого заслуговує. Одна представниця бомонду із букетом психічних захворювань взагалі мене не помічає, як і я її. Є одна продавчиня, яка постійно читає місцеву газету для колишніх колгоспників і докоряє, що я не читаю разом з нею, а відтак зовсім не орієнтуюся в місцевій політиці.
Господи, як же боляче. Якщо ти знаєш, що людина давно згасає і може відійти в будь-який момент, ти готуєш себе до цього, а коли отак — раптово і несподівано, це наче земля йде з під ніг… Я жартома називав його Батьком. Напевно, це сталося тоді, як вони разом із Олександром Зажирієм врятували мого батька під час важкого інфаркту. Я тоді в розпачі зателефонував йому – і вони привезли ліки, які стали рятівними…
