Якось у соціальній мережі промайнуло відео, де російська жінка їде в тролейбусі та щосили проклинає Україну, бо та вбила її сина. Дарма, що він попхався на чужу землю зі зброєю в руках. Дарма, що саме влада її країни мобілізувала його на злочин. Дарма, що вона, як мати, змовчала, відпустила, може, ще й благословила сина на вбивства. Але в усіх гріхах винна Україна.
Щодо сварки навколо заяви Фаріон, що ті, хто боронить Україну на передовій, але вживає російську мову, не є для неї українцями… Пропоную подумати разом, занурившись у складність проблеми. Бо наразі сварка йде з категоричних позицій, з навішуванням ярликів. А це тому, що є спрощення реальності: правда завжди складна і вимагає аналізу, думання!
Сьогодні рік від дня смерті українського письменника Івана Головченка. Так швидко минув цей рік… Так швидко нині все минає… Він жив і творив на Сумщині. Місця, які оспівував у своїх поезіях, які любив понад усе, тепер нещадно обстрілює ворог. Іван Головченко – автор 10 романів, 7 поетичних збірок та збірки пісень «Мить і вічність нам не повінчать». Мріяв лишити добрий слід на землі і лишив його. Бо слово вічне. Бо слово – зброя.
Еххх, а вечір перестає бути “томним”. Мало того, що “слуги” вже ініціювали звільнення Безуглої (яку багато хто називає Безумною) з посади заступниці голови комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки – її вже почали звинувачувати у державінй зраді та шпигунстві на користь рф (шо, ще одна “слуга” попала? Так і до головного “слуги” може дійти) і вже кажуть, що є звернення до СБУ.
Телефон від нього задзвонив тоді, коли я відповісти не міг – за кордоном не став карати всіх моїх дозвонювачів дикими тарифами роумінгу. Але для чого я знадобився чоловікові із Чернівців, який кілька років тому приймав нас там із сином, але з яким ми до того не були зовсім знайомі..? Вже дома запитав про те його товариша, який, зрештою, і поміг нам отаборитися тоді в Чернівцях: «Чому дзвонив Іван Михайлович?».
Почув у гаражі розмову двох дуже літніх містян. Один притулився до старого «Москвича», а інший порався біля не менш старої «Лади». Вони вели розмову про поточний момент, але використовували наративи давно минулих літ. Вони продовжували жити в тих часах. Їх вже ніхто не переробить. Я також не збирався цього робити.
Сновська публічна бібліотека щиро дякує письменнику, земляку Миколі Миколайовичу Максимцю, головному редактору видавничого дому «Букрек», за чудовий подарунок для наших читачів – нову книгу «Танго осіннього саду». Пропонована книга – третій за ліком творчий ужинок відомого журналіста і письменника. Кращі вірші різних літ розкривають «історію душі тонкого лірика», досвідченого майстра пера, спонукають отримати естетичну насолоду.
“Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов”
(1 січня, 1884);
З чим добре їсти жовто-синє знамено, як гадаєте? «Що за запитання?!» – природне обурення. – «Хіба національний символ їдять?!». Уявіть собі, так – ще й за патріотичної підтримки особисто посла України в США Оксани Маркарової. Це в її ресторані «Рута» в центрі Вашингтона додумалися стромляти маленьку копію стяга в… котлету по-київськи. Переселивши таким чином нашу реліквію зі сфери духовної в тарілково-шлункову. Здається, навіть росіяни до чогось подібного не докотилися. Хоч якраз від них лише й блюзнірства сподіваєшся, на те й дикостан.
Щодо Безуглої найпростішим було б припустити, що вона просто втекла від санітарів. Але це далеко не так. Її активність останніх днів — частина масованої і спланованої атаки на Валерія Залужногоий. Безугла є представником тієї частини нашої влади, яка хотіла б “злити” цю війну будь-якою ціною. Війна їм заважає пиляти і дерибанити, жерти в два горла і мародерити.
