Category Archives: Ексклюзивна хвиля

Після того, як ведмедчуківські канали закрила не Нацрада, а РНБО – вважаю, Нацраді варто було б саморозпуститися. Ще 2017 року в своїй телепрограмі я напряму спитав в одного з тодішніх членів Нацради: «Чи можете ви нарешті «взути» по повній програмі «Інтер» та інші російські телепомийки?». Відповідь була: «На жаль, ні». І тоді, і зараз я міркую: тоді нащо нам цей орган на кошти платників податків? Навіщо нам беззубий регулятор, якщо телеканали закриває не він, а РНБО?

Continue reading

Уклінно прошу усіх нас, хто вважає себе причетним до української літератури і взагалі творчості, прочитати цей текст. Для себе. Аби ще раз пережити нелегку, часом каторжу історію нашої літератури, зрозуміти, який це ХРАМ — високий і стражденний, і взагалі, як много важить СЛОВО, що було у Бога, і не легковажити ним… Дякую, пане професоре! Здається, ніхто так гостро, як ми, сімдесятники, не переживали і з’яву роману, і цю компартійну «травлю» на пострах усім, надто молодим, хто тоді «брався за перо», і очищення духовне у Гончаревому «СОБОРІ»!

Галина Тарасюк

Continue reading

22 роки тому загинув В`ячеслав Чорновіл. Я працював у Русі, коли він там був співголовою. Взагалі до Руху він пристав у період виборів президента 1991 року. Вже не пам’ятаю подробиць як саме, але йому запропонували висунутися від Руху. Він взагалі дещо іронічно ставився до цієї організації. Та коли побачив у процесі виборів масовість і організованість Руху, то від своєї іронії відмовився.

Continue reading

Неперебутність, незникомість класичної літератури, її коштовні блиск і мерехтіння, її багатство відтінків у тому, що вона зачіпає своїм крилом наше буденне життя, озивається несподіваними аналогіями, спогадами, подіями, людьми… В Україну повернулись хуртовини, що вже почали забуватися останніми роками. Неймовірне поєднання — віхола за вікном і утла книжечка в руках із пожовклими сторінками, до яких повертаюсь і перечитую всоте – серія «Романи й повісті» №2, 1982 р., видавництво «Дніпро», Ліна Костенко «Маруся Чурай»…

Continue reading

Колись, працюючи у «Великій українській енциклопедії», я прихопив тишком-нишком двотомник Миколи Бажана… Замахнувся ба був навіть на його головредівське крісло (хотів перетягнути до свого кабінету), але тодішній керівник ВУЕ   Юрій Шаповал суворо застеріг мене пальцем: «Опришку, не жартуй з артефактами!»

Continue reading

… Джорджа Буша-старшого 1 серпня 1991 року в Києві супроводжувала президентська охорона, до 200 осіб. Частина прилетіла напередодні візиту. У Києві готувалася зустріч президента США з киянами на свіжому повітрі, поблизу пам’ятника у Бабиному Яру. Стати учасником цієї зустрічі мені, журналісту молодіжної газети, було абсолютно неможливо. Запрошення розподілялися через КГБ…

Continue reading

Мені тоді було шістнадцять. Я працював у райгазеті «Шполянські вісті», куди мене взяли коректором. У вільні від коректорування дні я залюбки гасав по всьому району, збираючи матеріали для писань про посівну, жнива чи про тваринництво. Десь далеко в глибині душі я ховав літературні амбіції, котрих просто не може не бути в будь-якого віршаря.

Continue reading

Уже з першої сторінки ця ошатна і навіть вишукана, як на видавничий смак, книжка спонукає ухопитись за червоний олівець і водночас за голову! А потім кинути олівець і триматися лише за голову, яка йде обертом. Таких довільних експериментів з українською літературною мовою, заплетених невіглаством і профанацією, ніби у вінок цибулі — давно не випадало потрафити!

Continue reading

20 березня ми відзначили 382-у річницю з дня народження знаменитого гетьмана України Івана Мазепи. Наш славний національний герой Іван Мазепа, обраний на гетьманство 1687-го, упродовж 22 років своєї влади багато встиг зробити для того, щоб об’єднати українські землі в єдиній державі, розпочати її економічне відродження після тяжкого періоду Руїни, активно стимулювати розвиток освіти, науки, культури, відстояти інтереси українського православ’я у суперечках із верхівкою Московського патріархату, зміцнити міжнародний імідж України.

Continue reading

«Мамо, дивіться!» – дочка зі скрушно-іронічним усміхом простягає мені свій босоніжок. А в ньому – ні більше, ні менше! – відстала підошва. Це на сьогодні єдине доччине взуття, бо з одного виросла, а іншого не придбали. Нести в ремонт – нІяк: і заміни нема, і дорого. Я покірно дістаю універсальний клей, що колись передбачливо купила, і серед кухні відкриваю ремонтну майстерню.

Continue reading