3 лютого 2009 року завершився земний шлях одного з найвідоміших українських письменників, лауреата Державної премії СРСР, лауреата Шевченківської премії та багатьох інших премій і нагород, Героя України – Павла Загребельного. «Але живі борються! Ні голод, ні нещастя, ні сама смерть не об’єднують людей. Об’єднує їх боротьба. Тільки в ній порятунок для людини. Тільки в ній здобувається найголовніше – воля, свобода!», — Павло Загребельний.
123 роки від дня народження Валер’яна Підмогильного – одного з найвидатніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». 3 листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею “Октябрськой революции”, розстріляний разом з Миколою Зеровим, Валер’яном Поліщуком, Григорієм Епіком, Лесем Курбасом, Миколою Кулішем, Мирославом Ірчаном, Юліаном Шполою та ін.
Таки давно це було. Аж у безжурні студентські роки. У перерві між парами деякі однокурсники взяли були собі моду трохи розважатися… Зробившись дуже серйозними, підходили до кіосків Союздруку, де ми частенько паслися, і чемно питали: «А книжки Куща ще не привезли?» або «…ще залишилися?». Найбільш нетерплячими читачами були якраз автори і активісти цих розпитувань: хлопці з Чернігівщини Анатолій Тютюнник і Василь Чепурний (вони на знімку із середини 80-х).
Їх було написано для іншого часу. Вони не динамічні. Не стрімкі, як на сучасного глядача, який мчав до театру на швидкості 120 км/год, і тепер озирається у партері, не розуміючи: хіба люди поснули?
В чому їх різниця? Для мене — в радикальному, прямо протилежному ставленні до людини як такої. Основоположник екзистенціалізму Серен К’єркегор побачив в людині найскладнішу натуру, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя… І головне — людина К’єркегора є вільною. Вона просто приречена на свободу.
Останній запис на своїй сторінці у Фейсбук Борис Гуменюк зробив 25 грудня 2022 року. З того часу ніхто не знає абсолютно нічого про його долю. Талановитий чоловік пішов захищати батьківщину від московитських нелюдів. Як справжній поет-лицар узяв до рук зброю, хоча військова справа не була способом його життя. Він колекціонував картини, був художником і поетом.
– А що там тепер у вас?
– У нас тут уже зима
розтрушує з неба сіль і солить багряні ружі,
розгадує дивні сни з божественного письма,
малює казковий світ на темних скляних калюжах.
Його вірші пронизують серце життєвими істинами, художньою правдою та образністю, володіють харизматичною силою та особливою енергією, яка додає кожному з нас мужності, стійкості та оптимізму. Віримо у Перемогу разом із неповторним і незламним Сергієм Пантюком!
Москва завжди вміла ідеально робити три речі: брехати, красти і грабувати. От вам лише три приклади з різних часів. Жовтень 1552 року. Триває затяжна облога московським військом на чолі із самим царем Іваном ІV Жахливим міста Казань. Облога була не дуже вдалою. Кілька разів московити ходили на штурм і щоразу захисники міста відкидали їх зі страшними втратами.
Андрій Бондар якось сказав, що стилістична українська проза ХХ століття стоїть на трьох «КОСах»: Григорій Косинка, Ігор Костецький, Юрій Косач. З цим можна погоджуватися, або ні, але Юрій Косач насправді – неймовірний стиліст. Читати його – абсолютне задоволення. Юрій Косач – небіж Лесі Українки, онук Олени Пчілки. Людина, як то кажуть, непростої долі. Так само, як і всі на ті часи.
