«… Це врешті – Різдво. Це – Різдво-воскресіння і це вознесіння на землю з небес»… 6 січня, на Богоявлення, день народження світлої пам’яті великого трудівника Слова Петра Сороки. Петро Іванович святкував би свій 68-й день народження… Не судилося… 5 червня 2018 року вранці Петро Сорока відійшов у засвіти, відійшов до Господа… Пан Бог відміряв Йому у земному житті лише 62 роки… Вже шостий рік Петро Іванович мандрує зоряними шляхами вічності…
Поезія –
то не скульптури богинь
Із чистого мармуру
в залах вакханок,
Де гості статечні,
упившись над ранок,
Обмацають
білокамінний огень.
Поезія –
то кругові дзеркала.
Душа оглядає себе перед ними.
Хто такий Василь Барка? Запитайте в очільників Сучукрліту! Запитайте, скажімо, в Андруховича: хто такий Тарас Шевченко? Ба більше, запитайте в очільників Інституту книги (що ж то за інститут — треба запитати в академіка Жулинськогого).
… У мене трапляються напади правдомовності. Не думайте, що мені це нічого не коштує. Коштує. Але все ж напишу про наших українських чортів і чортиць. Було тут нещодавно засідання однієї премії. Я, на щастя, майже ніколи в них участі не беру, мене бояться. І правильно роблять, божевільні мовчати не будуть! Однак цього разу я на тім журі була.
«Дід з бабою одружилися за України. Мати народилася за Польщі. Я – за німців. Тоді Друга світова була, яку Великою Вітчизняною називали. А ще були “перші совіти”, коли Радянська Армія прийшла в 1939. А тоді вже “другі совіти” німців і мадярів гнали. Коли колгосп організували, то час рахували: “За Ковальчука, за Саприки, за Ґнипи, за Реца…” (Це — прізвища голів колгоспу).
У соціальних мережах набуває обертів скандал, пов’язаний із новорічним випуском 95 кварталу. Мова йде про п’єсу, в якій біженка зі Скадовська зустрічається з чоловіком із Закарпаття. Обурення глядачів викликала сатира на російськомовну жінку, яка усвідомила, що пора ставати україномовною і переживає комічний шок від своєї мовної метаморфози. Адже кожному російськомовному українцеві доведеться це зробити.
«У цьому світі немає сенсу, і той, хто дізнається про це, знайде свободу»… 4 січня 1960 трагічно загинув письменник, якого ще за життя називали «Совістю Заходу» — автокатастрофа обірвала життя Нобелівського лауреата з літератури Альбера Камю.
Я не знаю, хто і в яку гру з нами грає. І яку роль в цій грі відведено Президенту України? Підозрюю, що не головну. Не впевнений, що все це просто помилки, які слідують одна за одною – це схоже на покрокові дії, які нівелють всі слова і всі зусилля чинного Президента. Маю на увазі вибрики новорічного Кварталу. Не розуміти, що кожне слово, кожна дія на посту Першої Особи держави має свій бек-граунд і свій контекст – це значить не прораховувати своїх кроків.
Про дитячість нашого середовища… Прочитала на Фейсбук пост Чепиноги про те, що Шевченко (виявляється!) написав «Садок вишневий коло хати…» у казематі. Чепинога про це своєю чергою прочитав у Семківа. Приємно, коли люди на 5 десятку життя роблять для себе такі відкриття!
Я колись жив в Мурманську. Ще за совка. Це такий своєрідний Вавілон — русскіє, українці, татари, і т.д. Так от, майже завжди в компаніях, оці «русскіє» на четвертій хвилині видавали свій «ісконний йумарок»: Так ти h*хол? А знаєш как h*хли називають зажигалку? Спалахуйка! Ги-ги-ги! А знаєш пачіму малдаванє воду в туалєте не пьют? Патамушта галова в унітаз нє пралазіт! Га-га-га! А знаєш скоко татар нада, штоб лампачку закрутіть? Га-га-га!..
