Один народний артист України, який і швець, і жнець, і в дуду сюрчить, не перший рік рве на собі камізельку… Аякже: він і вірші складає, і музику пише, і сам ті куплєти співає, а його пісні, бачте, не дуже слухають, а отже не воздають йому тієї слави, якої його душа прагне, ніби колорадський жук — картоплі…
… а є слова що важко вимовляти
а є любов така що краще тихо
поезія це мова немовляти
поезія це лихо але дихай
бо світ синхронізує бо пустеля
не може існувати без оази
Раніше частенько спілчане повторювали: «У Спілці мова Бажанова, а української нема». Сьогодні мені довелося «зустрітися» з Миколою Бажаном на сторінках підручника із зарубіжної літератури для 5 класу. Причому, в цьому перекладі з німецької потрібно було знайти тропи, синоніми і ще якогось дідька.
Цей роман Іван Багряного, якщо я правильно розумію, в Україні так жодного разу і не видавався, тільки в діаспорі. Це “Буйний вітер”, ще відомий під назвою “Маруся Богуславка”. Звісно, на фоні знаменитих його романів “Тигролови” і “Сад Гетсиманський” він програє, і є певною мірою підготовчим для їх написання.
В Укрінформі відбулась презентація антології воєнної лірики “Римова. Війна”. До книжки увійшли поетичні твори понад сімдесяти українських поетів. Спікери презентації: Тарас Шевченко – заступник міністра культури та інформаційної політики з питань європейської інтеграції; Максим Удовиченко – керівник Державного підприємства “Центр захисту інформаційного простору”; Ігор Степурін – засновник видавництва “Саміт-Книга”; Юлія Бережко-Камінська – поетка, журналістка, упорядниця збірки «Римова. Час війни», лауреатка всеукраїнських літературних премій; Дмитро Дроздовський – головний редактор журналу «Всесвіт».
Свій читальний 2024 рік я розпочала знаковою для мене книжкою. Це новий роман корифея української літератури Дмитра Кешелі «Доживемо до зеленої травички», що зовсім недавно побачив світ у видавництві «Тimpani». Волею долі мені випала честь написати передмову до цієї книжки. Тож з легкої руки автора та видавця тепер і моє імʼя вписане до цього фоліанта.
На початку ХХ століття актуальним був соціально-філософський єсей іспанського філософа Госе Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», присвячений культурній кризі Європи, що стала наслідком виникнення масового суспільства, яке почало відбирати вплив у аристократії. На сьогодні такою актуальною є книга американського соціального філософа та історика культури, професора історії Кристофера Леша “Повстання еліт і зрада демократії”.
Якщо не бачили “Гру престолів” – знайдіть час подивитися. Хто бачив — раджу переглянути. Автора романів, за якими знято серіал, Джорджа Мартіна вважаю або інопланетянином, або представником якоїсь таємної касти посвячених в такі тонкощі людського буття, осягнути які побутовий розум просто нездатний.
До питання про почуття меншовартості… Скільки разів говорилося про семіотичну тартуську школу — який це вишкіл! Я не маю нічого проти семіотичних ідей, але у Тартуському університеті понад десят років тому захистила дисертацію про Київ у російській літературі нині вже покійна Інна Булкіна.
Господи, як же боляче. Якщо ти знаєш, що людина давно згасає і може відійти в будь-який момент, ти готуєш себе до цього, а коли отак — раптово і несподівано, це наче земля йде з під ніг… Я жартома називав його Батьком. Напевно, це сталося тоді, як вони разом із Олександром Зажирієм врятували мого батька під час важкого інфаркту. Я тоді в розпачі зателефонував йому – і вони привезли ліки, які стали рятівними…
