Вночі, коли все затихає і ракети-дрони ще сплять, виходжу на берег річки і чую тільки одне: невпинним потоком йдуть і йдуть залізничні состави. На фронт і з фронту. Наша залізниця виковує нам перемогу. І у цієї безвідмовної кузні є ім’я — Георгій Миколайович Кирпа. Чи не останній ефективний технократ на державній службі України.
Можливо я і промовчав би, якби схожий текст написав хтось із технарів, популістів-політиків чи з тих 72 відсотків населення, кому аби поржать. Ні! Це пише зрілий письменник, викладач, поважна людина з досвідом і сформованим аналітичним мисленням — письменник Володимир Даниленко, добрий знайомий мені по спільній праці — «Про новорічний скандал 95 кварталу».
У соціальних мережах набуває обертів скандал, пов’язаний із новорічним випуском 95 кварталу. Мова йде про п’єсу, в якій біженка зі Скадовська зустрічається з чоловіком із Закарпаття. Обурення глядачів викликала сатира на російськомовну жінку, яка усвідомила, що пора ставати україномовною і переживає комічний шок від своєї мовної метаморфози. Адже кожному російськомовному українцеві доведеться це зробити.
«У цьому світі немає сенсу, і той, хто дізнається про це, знайде свободу»… 4 січня 1960 трагічно загинув письменник, якого ще за життя називали «Совістю Заходу» — автокатастрофа обірвала життя Нобелівського лауреата з літератури Альбера Камю.
Я не знаю, хто і в яку гру з нами грає. І яку роль в цій грі відведено Президенту України? Підозрюю, що не головну. Не впевнений, що все це просто помилки, які слідують одна за одною – це схоже на покрокові дії, які нівелють всі слова і всі зусилля чинного Президента. Маю на увазі вибрики новорічного Кварталу. Не розуміти, що кожне слово, кожна дія на посту Першої Особи держави має свій бек-граунд і свій контекст – це значить не прораховувати своїх кроків.
Про дитячість нашого середовища… Прочитала на Фейсбук пост Чепиноги про те, що Шевченко (виявляється!) написав «Садок вишневий коло хати…» у казематі. Чепинога про це своєю чергою прочитав у Семківа. Приємно, коли люди на 5 десятку життя роблять для себе такі відкриття!
У мене завжди був підвищений поріг гидливості. Якось у першому класі я йшла зі школи і випадково побачила дохлу крису. Це було настільки гидко, що мені вивернуло кишки, і я ніби заклякла на тому місці. Моя сусідка баба Галя, яка з вікна побачила це шоу із залишками шкільного обіду на тротуарі, не витримала та вийшла, накричавши на мене: ну що ти, дурепа, стоїш та любуєшся нею?
Я колись жив в Мурманську. Ще за совка. Це такий своєрідний Вавілон — русскіє, українці, татари, і т.д. Так от, майже завжди в компаніях, оці «русскіє» на четвертій хвилині видавали свій «ісконний йумарок»: Так ти h*хол? А знаєш как h*хли називають зажигалку? Спалахуйка! Ги-ги-ги! А знаєш пачіму малдаванє воду в туалєте не пьют? Патамушта галова в унітаз нє пралазіт! Га-га-га! А знаєш скоко татар нада, штоб лампачку закрутіть? Га-га-га!..
Квартал ніколи не вмів жартувати. Ніколи! Це завжди була тупа пародія на жарти, у центрі яких — недолугий українець. Роль останнього довгий час грав або сам Зеленський, або Кошовий, або вони у дуеті. Ці недолугі українці до 2014 року були головною приправою для довбо*обів із Москви – кіркорова, галустяна, баскова, лоліти, корольової.
Ще 100 років тому квітучу Швейцарію називали краєм ідіотів. От в буквальному медичному сенсі — в деяких кантонах до 80% мешканців мали всі ознаки кретинізму: величезний зоб, випуклі очі, низький зріст, вроджену глухоту… Причину зрозуміли вчені й лікарі — добавили у сіль йод. Вилікували.
