Сьогодні сорока на хвості принесла цікаву новину: усі прогнози (і надії) стосовно переможця не збулися. До третього туру пройшли: Дмитро Лазуткін “Закладка”; Ігор Павлюк “Танець Мамая”; Степан Процюк “Руки і сльози. Роман про Івана Франка”, “Місяцю, місяцю: роман про Григора Тютюнника”; Ярина Чорногуз “[dasein: оборона присутності]”.
Кого розіп’яти?
Народ вередує на площі.
Народ хоче страти.
Ніхто не питає – чи варто.
Але цього разу
Пілат зневажатиме натовп.
Тому на помості
лежить
порубаний
дощ.
Звичайно, апокаліптичні передчуття і відчуття не лише у мене. Але у мене давно і стабільно. Те, що Апокаліпсис буде і вже невдовзі — питань немає. А от що до нього призведе? Тут є варіанти. Колись давно, прочитав глибокий роман Романа Андріяшика “Люди зі страху”, за який письменник отримав Шевченківську премію.
Вже знову лютий. Вже третій від того першого, який жоден з українців забути не зможе. Два роки ми живемо у стані, який мало хто до цього міг собі чітко уявити чи окреслити. Навіть озвучити це словосполучення «воєнний стан» було тоді чимось досить неприродним попри те, що війна вже тривала вісім років. Та Боже, яких вісім, вона тривала вже довгі десятиліття і століття. Просто ніхто не хотів цього усвідомлювати.
3 лютого 2009 року завершився земний шлях одного з найвідоміших українських письменників, лауреата Державної премії СРСР, лауреата Шевченківської премії та багатьох інших премій і нагород, Героя України – Павла Загребельного. «Але живі борються! Ні голод, ні нещастя, ні сама смерть не об’єднують людей. Об’єднує їх боротьба. Тільки в ній порятунок для людини. Тільки в ній здобувається найголовніше – воля, свобода!», — Павло Загребельний.
123 роки від дня народження Валер’яна Підмогильного – одного з найвидатніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». 3 листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею “Октябрськой революции”, розстріляний разом з Миколою Зеровим, Валер’яном Поліщуком, Григорієм Епіком, Лесем Курбасом, Миколою Кулішем, Мирославом Ірчаном, Юліаном Шполою та ін.
Таки давно це було. Аж у безжурні студентські роки. У перерві між парами деякі однокурсники взяли були собі моду трохи розважатися… Зробившись дуже серйозними, підходили до кіосків Союздруку, де ми частенько паслися, і чемно питали: «А книжки Куща ще не привезли?» або «…ще залишилися?». Найбільш нетерплячими читачами були якраз автори і активісти цих розпитувань: хлопці з Чернігівщини Анатолій Тютюнник і Василь Чепурний (вони на знімку із середини 80-х).
Їх було написано для іншого часу. Вони не динамічні. Не стрімкі, як на сучасного глядача, який мчав до театру на швидкості 120 км/год, і тепер озирається у партері, не розуміючи: хіба люди поснули?
В чому їх різниця? Для мене — в радикальному, прямо протилежному ставленні до людини як такої. Основоположник екзистенціалізму Серен К’єркегор побачив в людині найскладнішу натуру, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя… І головне — людина К’єркегора є вільною. Вона просто приречена на свободу.
Останній запис на своїй сторінці у Фейсбук Борис Гуменюк зробив 25 грудня 2022 року. З того часу ніхто не знає абсолютно нічого про його долю. Талановитий чоловік пішов захищати батьківщину від московитських нелюдів. Як справжній поет-лицар узяв до рук зброю, хоча військова справа не була способом його життя. Він колекціонував картини, був художником і поетом.
