Люди, це ваші батьки!!! Це відомі, шановані творці, які зробили для України і українців багато гарних справ: написали сотні чудових поезій і літературних розвідок, підняли вікові пласти історії… Тому, що Господь послав їм для цього такий талант, бо саме їх визначив для цієї земної місії. Люди оцінили їхню працю і талант своїм пошанівком і найвищими преміями.
Кілька днів тому Оксана Таран написала, що письменник Валерій Шевчук потребує допомоги. Він хворий і немічний, мешкає в Ірпені, в будинку для письменників. Настільки мені відомо, люди доволі швидко накидали якусь пристойну суму грошей…
Це – мій тато, Валерій Шевчук. Відомий письменник, фактично класик, лауреат Шевченківської премії і десятків інших премій, почесний доктор Могилянки і ще декількох університетів, кавалер якихось там орденів і т.д. і т.п. Він радіє сонцю і тому, як гарно відкидають дерева тіні на сніг у парку, бо він вперше за місяць вийшов на прогулянку. Дарма, що пройти зміг тільки якусь сотню кроків… Дякує мені, що привезла до парку…
21 рік тебе, Набока, немає на землі. Це якийсь дивний скрегіт колеса машини часу — 21 рік… Ти б не впізнав мене, певне, якби стрів на вулиці. Ще й на вулиці свого імені — бо рівно через 21 рік у Києві дарницьку вулицю імені уральського автора Бажова перейменували твоїм іменем. «Ти гоніш», — сказав би ти, якби я підійшла й розказала тобі про це, ну й про те, що це я перед тобою.
Кілька днів тому юний поет Богдан Гасюк, сп’янілий смерековим повітрям, на «ХД» у шкіцику «Культурний фронт, що воює з поетом» розродився «риданнями» за долею Василя Голобородька… Якби справді побивався про старшого товариша, а то ж лиш ухопив дешеву свічечку та й підсвічує свій писок, сараку…
Ірпінський Парнас – дивовижне місце в Україні, яке впродовж десятиліть примагнічувало найталановитіших і найдотепніших людей, котрі, вириваючись із тенет компромісів і цензури, іноді ставали славою і совістю Вітчизни. Будинок творчості в Ірпені з’явився, «заселившись» до маєтку Івана Чоколова (корп. № 1) в 1936 році. Нині БТП – це комплекс ретро-корпусів котеджного типу на 7–8 кімнат.
Зачинається життя як чин ліричного героя, який відчитує діалектичне сусідство вінчальних і поминальних порогів, який з воріт споглядає неканонічне (чи потойбічне?) чорне весілля, який чує «многая літа» і «вічная пам’ять» у своїм часі так згуста і почергово, що він розуміє: то просто чорне змінюється в біле, кінець переходить у зачин. І герой іде і потихо вимовляє навперед себе:
Вільна журналістика, вільна творчість — усе це блеф у сучасному світі, навіть на Заході блеф. Уже ми побачили вільну журналістику і “Вошінгтон пост”, і “Нью-Йорк Таймс”. Усі ці ЗМІ вільні настільки, наскільки дозволяють їм бути вільними ті, хто за них платить. Єдиний плюс: одні воюють проти інших, існують все ж різні думки — хай і проплачені.
Елліни вважали що реальна тільки Вічність. Автентичне Буття нерухоме. А циклічний рух припускає Вічне повернення одного і того ж, є найбільш досконалим виразом Божественного. Якщо і існують спади і підйоми, прогрес і занепад, то тільки всередині одного циклу, який неминуче буде змінено іншим (теорія «чергування віків» у Гесіода, повернення «золотого віку» у Вергілія).
З калюжі воду п’є лошатко:
Лошиця фиркає – дарма.
І осінь тужиться спочатку
Хоч визволитися з ярма
Важких туманів, як орланів,
Холодних мряк, слизьких обмов,
Зробитись звуком, стати ланню,
Дзвінким шипшиновим вином.
