Нова книжка Дмитра Кешелі, з якої я розпочала читальний рік, задала тему наступного читання. Я вирішила, що нехай це будуть книжки, які висвітлюють розмаїття нашої української національної ідентичності. Бо хоч такі аспекти як мова, культура, традиції — є спільними для усіх українців, та кожен регіон привносить до цієї національної скарбнички щось своє, неповторне й унікальне.
Корінням вглиб, верхів’ям – до блакиті!
Закон цей мудрий втілюють здавен
І крем’яна гора, і зелен клен,
І поривання, суще в людській миті.
То він на зорі, росами умиті,
Підводить погляд молодих племен;
То він дарує сонцеродний ген
Серцям, що прагнуть Всесвіт обігріти.
«Вони були різними. Антон – сп’янілий, приморочений високою літературою, Терезія жила приземленим, розміреним життям. Вона не читала книжок, але вміла слухати. Антонові здавалось, що слухає його задля годиться, з прихильності й поваги. А вона якось просить: «Почитай мені отого самітника із Жукового острова, якого лядою убило… Про скрипку і футляр, який відкритим виглядає, ніби дві труни…».
В фільмі Мартіна Скорсезе «Банди Нью-Йорка» з Леонардо Ді Капріо є сцени нью-йоркського антипризовного бунту 1863 року. Справа в тому, що в першій половині ХІХ століття Нью-Йорк був міцно пов’язаний із південними штатами, звідки йшла бавовна, яка перероблялася на місцевих фабриках та вивозилася до Європи.
Все-таки мав “Горацій трохи рації”, Євшан тобто – не Горацій, що ми, українчики, для того лише, аби по смерти своїх великих людей хвалитися ними і мати аргумент на свою культурну дозрілість. Ну хай. Ще годни-смо обрати собі кількось улюбленців і їм тої любови вділити од щедрого серця, як от Ліні, а на инших уже не старчит, тому вони боком.
Поміж сотень премудрих відповідей найочевиднішою є наступна: громадяни Риму не хотіли воювати. До чого тільки не вдавалися диктатори й законодавці Риму, аби забезпечити мобілізаційний резерв. Величезному прошарку громадян були надані небачені в історії пільги. Вони могли ніде не працювати. Їм держава безкоштовно надавала житло. Виділяла для прислужування двох рабів.
Один народний артист України, який і швець, і жнець, і в дуду сюрчить, не перший рік рве на собі камізельку… Аякже: він і вірші складає, і музику пише, і сам ті куплєти співає, а його пісні, бачте, не дуже слухають, а отже не воздають йому тієї слави, якої його душа прагне, ніби колорадський жук — картоплі…
… а є слова що важко вимовляти
а є любов така що краще тихо
поезія це мова немовляти
поезія це лихо але дихай
бо світ синхронізує бо пустеля
не може існувати без оази
Раніше частенько спілчане повторювали: «У Спілці мова Бажанова, а української нема». Сьогодні мені довелося «зустрітися» з Миколою Бажаном на сторінках підручника із зарубіжної літератури для 5 класу. Причому, в цьому перекладі з німецької потрібно було знайти тропи, синоніми і ще якогось дідька.
Цей роман Іван Багряного, якщо я правильно розумію, в Україні так жодного разу і не видавався, тільки в діаспорі. Це “Буйний вітер”, ще відомий під назвою “Маруся Богуславка”. Звісно, на фоні знаменитих його романів “Тигролови” і “Сад Гетсиманський” він програє, і є певною мірою підготовчим для їх написання.
