На світлині внизу — мої нотатки задуму документальної кінопритчі «Блок 4.2», нашкрябані з останніх сил десь 13-15 лютого минулого року. Шкода було, якщо незанотована ідея проєкту зникне разом зі мною. Початок вторгнення зустрів підключений до апаратів у напівсвідомому стані. Згодом, очунявши, збагнув — зараз не до цього проєкту.
Антична філософія (від досократиків до неоплатоників) вважала, що сутність конкретної речі зводиться до її зв’язку та спорідненістю з єдиним Буттям, — а відтак кожне розрізнення є тенденцією до його відпадання чи спотворення. Це привело античне мислення до вироблення Космосу, як гармонійного співвідношення всіх існуючих речей між собою.
6 березня шістьдесят якогось там року ми, всі хлопці нашого класу, втекли з уроків… Ця ганебна пляма зі мною вже шістдесят літ. Пояснити чому ми втекли, я досі не можу. Якийсь злодійкуватий героїзм чи що. Мені просто соромно.
… Зазбиралось на дощ, а пиздячити ще далеченько. І дорога убита, неначе дорога АТО. На узбіччі стоїть голосує попутніх Шевченко. Я спиняю і він підсідає до мене в авто.
Тема надзвичайно серйозна й особливо для тих, хто вважає, що виїхав (або втік) з України назавжди. Цивілізовані європейські країни і нагодують, і дах дадуть, і роботу підшукають. Насильно, думається, повертати нікого не будуть. Отут, мої милі земляки, треба глибоко вдихнути і прочитати маленьку лекцію від історика Тоні Джадта щодо цивілізованості західних урядів, яка була проявлена зовсім недавно в 1945-1947 роках після перемоги над Гітлером.
… 8 марта, 10 ранку. Виношу сміття — розминаюся з питомо україномовним сусідою. Він не йде — біжить підтюпцем. У нього в правиці сакральні три тюльпани. Якщо він раз на рік їх не принесе в хату — підозрюю, будуть фіксуватися випадки сімейного насильства. Тобто, битимуть його. За те, що 8 марта не приніс тюльпани.
На запрошення вчительки української мови і літератури Валентини Романович провів два уроки з учнями 9-х класів чернігівської школи № 33. Тема уроку — Тарас Шевченко. А приводом стала моя нова книга «Титли і коми», де, зокрема, йдеться і щодо протистояння Шевченка та Пушкіна, як основ української і російської культур.
… Якось неспосподівано для народа помирає брєжнєв. Несподівано, бо всі думали, що він буде жити вічно, як лєнін. Траур. Чотири дні ми зачинилися в гуртожитку і несамовити та зосереджено бухаємо, скорбно проводжаючи генсека в останню путь.
На площадці поселилися ми разом із сусідом восени 2000-го, десь тиждень після нас вони купили хату. Бачилися ми вряди-годи, але чемно віталися. Василь їздив на заробітки, непомітно виросла донька, вийшла заміж, народила. Коли захворів мій син, сусід прийшов до хати і приніс гроші. Ще раз заходив, приносив вірші якогось родича, але зрозумів з моєї реакції, що то ще не вірші.
Двоє артистів Львівської опери не повернулися з закордонних гастролей. Їх випустили, припускаю, як діячів культури для популяризації України і все таке. Я не знаю жодного з тих артистів. Не бачив жодної вистави. Але підозрюю: це пани цілком собі призовного віку.
