Ось і казочці кінець про всенародного улюбленця, кумира всія Ukraine, непорочної ікони, героя всіх героїв, володаря найвищого рівня довіри серед усіх сущих публічних персон країни. І чим тепер народний кумир відрізняється від Венедіктової, яка виторгувала посаду посла в Швейцарії взамін за мовчазне покривання політично зумовлених злочинів у Генпрокуратурі?
… 8 марта, 10 ранку. Виношу сміття — розминаюся з питомо україномовним сусідою. Він не йде — біжить підтюпцем. У нього в правиці сакральні три тюльпани. Якщо він раз на рік їх не принесе в хату — підозрюю, будуть фіксуватися випадки сімейного насильства. Тобто, битимуть його. За те, що 8 марта не приніс тюльпани.
В публічній риториці, особливо у історичних масштабах, дуже важлива доречність. Тут як на церемонії одруження: хто має щось проти цього шлюбу — кажіть зараз або замовкніть навіки… Нападки Христини Соловій на Єфросініну запізнились як мінімум років на десять. Якщо тобі так боліла українська мова і культура, то треба було про це казати одразу, як отримала доступ до публічного мікрофону. Бо заднім числом всі дуже дисиденти поставали.
… Про Єфросініну, котра скипіла гнилою піною на справедливу констатацію від Христини Соловій, що у тих, хто в Україні просував російську культуру, мову після 2014 року — кров на руках. Що Єфросініна особисто теж винна в цій війні… Я про це кажу 10 років: винен кожен, хто просував російський і російськомовний контент, хто сприяв утриманню українців в російському контексті, в полі культурно, політичної гравітації Москви.
На запрошення вчительки української мови і літератури Валентини Романович провів два уроки з учнями 9-х класів чернігівської школи № 33. Тема уроку — Тарас Шевченко. А приводом стала моя нова книга «Титли і коми», де, зокрема, йдеться і щодо протистояння Шевченка та Пушкіна, як основ української і російської культур.
Президент Франції вдався до рідкісної практики — консультацій з колишніми очільниками держави: Франсуа Оландом і Ніколя Сарозі. Тема одна — Україна. Далі — мій переклад ранкового допису в La Mond. “У середу, 6 березня, було 18:00, коли Франсуа Олланд увійшов у двері президентського палацу до позолоченого салону, де перед ним сидів Еммануель Макрон. На першому поверсі, біля маловідомої картини Сулажа, два глави держав, один колишній, інший чинний, говорили про війну в Україні, в яку з 24 лютого 2022 року вторглися російські війська, і про схильність громадськості до забуття.
… Це було на третій день березня 1980 року. Мені на робочий радійний телефон подзвонила Світлана Йовенко. Її усміхнений голос звучав загадково:
— А хочеш привітати Григора з премією?
Я заспішила:
— Звичайно ж, Світлано, передавай мої вітання Григору Михайловичу, а також перекажи, що тут, в Дніпрі, ми всі радіємо за нього!
30 березня 1867 року Державний секретар США Вільям Г. Сьюард підписує договір з Росією про купівлю Аляски за 7 мільйонів доларів. Незважаючи на вигідну ціну в два центи за акр, купівля Аляски була висміяна в Конгресі та пресі як «дурість Сьюарда», «льодовик Сьюарда» та «сад для білих ведмедів» президента Ендрю Джонсона.
Прочитав гостру публікацію Михайла Сидоржевського на черговий «культурний молодіжний проект» під назвою «Ти (романтика)»… Одразу скажу, Михайло Сидоржевський — один із найкращих публіцистів сучасності, Голова НСП України, випускник КНУ імені Шевченка, людина солідна і стримана і раптом — такий шквал болю, прикрості і гіркоти від нього, ніби за всією цією історією стоїть якась особиста і невиліковна образа. Чому саме невиліковна?
29 лютого український проєкт МУР випустив альбом-мюзикл про поетів Розстріляного відродження і мешканців Будинку «Слово» під назвою «Ти [Романтика]». Цей альбом, як зазначається, «музиканти записували в співпраці з Сергієм Жаданом, Хейтспічем, Євгенієм Яновичем, гуртом NAZVA, Оленою Кравець, Сергієм Мартинюком та іншими митцями».
