Повернуто цивілізаційний рубіж між нами і «мертвими ходоками». Між Європою і «безкрайннім бездумним Сибіром». Виправлено давнє хронологічне каліцтво, яке мало означати асабліву відмінність цивілізації «мертвих ходоків», а без матафор між по-справжньому диким степом-тайгою і простором, який був, є, і буде оплотом культури, права, гуманізму і тверезого прагматизму.
Різдво і дисидентство
Кілька років тому мене регулярно вербували в Різдво-дисиденти. Тобто, ось ми відзначаємо Різдво правильно, 24 грудня, ось у нас Святвечір нині, Різдво 25-го, бо це з усім світом. І любись конем, що офіційно — 6 січня. Ми підемо іншим шляхом. Іди з нами, старий. Тут же додавали: але 7 січня теж приходь бухать, бо то ж офіційно…
Що випить на Різдво? Однозначно — вино!
Позаяк в ці непрості часи ми всі, по можливості, підтримуємо національного виробника, розповім коротко про українські вина. Я не сомельє, й не дегустатор, а просто – споживач, дилетант. Це – не експертна оцінка, а лише мої суб’єктивні враження. Про нотки ванілі, аромати свіжого сіна та мокрого крота, я писати не буду, бо то всьо – лабуда й непотрібні понти. Це — не реклама. Мені ніхто ці вина не присилав, і не просив про них написати. Я їх купив особисто сам. Сам і вип’ю!
Дух Різдва
Виявляєтся, дух Різдва найкраще чути лише тоді, коли його втрачено. Всі попередні безкінечні Різдва опалубкою обліпили наше порожнє цьогорічне Різдво, щоб підкреслити його порожнечу і надати химерної форми. Колись дух Різдва, коли його тільки випустили для нас, малих, був дуже насиченим і пахнючим. Вистачало четвертинки або і навіть восьмушки, аби одразу відчути – оооо, Різдво. Зірки, коляда, вертеп, сніг, санки, до баби на вечерю на другий кінець села.
Христос народився!
Навіть не можу згадати той момент, коли почала мріяти про «західне» Різдво. Здається, хотіла цього завжди. Принаймні, відколи дізналася, що весь той чарівний Merry Christmas, з різдвяним джазом і романтичними комедіями, відбувається у людей 25 грудня. За час роботи журналісткою написала з десяток публікацій на цю тему.
Різдво Христове
Сего вечора…
Маємо сего вечора знову народитися. Разом з Ісусом. У двотисячний раз. Вперше зі світом. Вдруге — на війні. Не заради дарунків — золота, ладану і смирну, — наперекір Іроду нинішньому, новому, що велів убивати і краде та вбиває не лише дітей наших, але й нас, які вдивляються нині у небо свого Вифлеєму. Чекають на зірку – сповіщення, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, знову втілився, став людиною, щоб спасти всіх людей. Нас спасти.
Ростислав Мусієнко. На шпальті і шахівниці…
24 грудня знаному чернігівському письменнику, журналісту та шахісту Ростиславу Мусієнку (1955-2021) виповнилось би 68 років. Народився у Макіївці на Донеччині. Коли йому було 5 років, батьки переїхали на Полтавщину. У 1977-му закінчив з відзнакою фізичний факультет Чернігівського педінституту ім. Т. Г. Шевченка. Під час служби у армії виконував обов’язки офіцера-кореспондента дивізійної газети.
Прості шляхи кудись…
«Яд толстовської «правди» поділяв на роман передовсім, як на певну органічну цілісність, як на певну літературну форму. Він (Толстой) почав її систематично умертвляти. Розрихлений, у стані розкладу, зміст його безсило розпливається в «роман без героя», «роман-поток». Врешт розпухає він у слизьку потвору Джойсового «Улісса». Перший наслідок толстоєвщини — Пруст».