Невтомна група графоманів і шахраїв сотворила купу літературних та ще й міжнародних премій і роздає їх поміж своїми. Очолює їх Сергій Дзюба – про нього у Вікіпедії, як і про його жінку Тетяну, цілі плахта чистої брехні, бо ніде тих їхніх книжок нема, як і зарубіжних видань. Запитайте у нього, де можна купити його книжки, то відразу те запитання зникне.
Спершу натрапила на лист, а потім на «статтю». Не було б публікації, напевно, і не згодився б лист. Щось у цьому дивне трохи. У мене чимало копій листів Павла Загребельного. Вислав Григорій Лютий, коли готувався матеріал про його «Маму-Марію». Там багато про що і про кого. Але цей лист хоча й стосується Лютого, але адресований іншому поету.
Прочитала добірки віршів багатьох поетів у лютневому номері «Української літературної газети»: шляхетні, глибокі і масштабні філософські вірші Івана Прокоф’єва, які виділяються культурою думки; ліричні і лаконічні вірші Інни Ковальчук, які люблю за логіку і культуру письма, чудові вірші Василя Солов’я. Особливо хочеться цитувати його катрени: Скрипку шанують стару, / При тому смичок забувають./ А він, лиш торкаючись струн, / Їй славу завжди здобуває.
На фоні прем’єри фільму «Я, Побєда і Берлін» за книжкою Андрія Кузьменка у неті вкотре піднялась хвиля коментарів про молоковоз і концерти за Януковича… Шо мене у цьому безкінечно вражає — так це вічний пошук українцями когось винного за їхні особисті недоліки. У психології це називається фундаментальна помилка атрибуції.
Побувала з двома десятками чернігівців на тренінгу-практикумі «Життєстійкість і турбота про себе». Цей захід був заявлений як практикум саме для журналістів. Але почуте й побачене, безперечно, не завадило б і людям інших професій.
«На Колодія й турок вареники їсть», — казали козаки. І ніяких «блінов»! Всі бліни, по Фрейду, то латентний колабораціонізм і підступна зрада. Навіть якщо вони хитро камуфлюються під посполиті «млинці». То від лукавого всьо…
З одного боку — уродженець Києва, автор “Майстра і Маргарити”. З іншого — ненависник вільної України, автор “Білої гвардії”. Але, зрештою, не буду переповідати те, що всім відомо. Інформації достатньо, аби кожен самостійно визначився зі ставленням до Міхал Афанасіча.
В Чернігівській бібліотеці ім. М.М. Коцюбинського презентував свою нову книжку чернігівський журналіст Василь Чепурний. «Титли та коми» — збірка публіцистики на теми, що стосуються української літератури, історії, мови.
Колоніальна освіта — це коли людина з піною біля роту «топить» за пам’ятники Булгакову, Толстому, Достоєвському, а прізвища Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров, Плужник — навіть не чула. Ну, може чула, але хто вони, що робили, чим відомі — хтозна?
Перечитую Хемінгуєя — «Прощавай, зброє». Він був добрим письменником і справним солдатом, і знав, що війни розпочинаються, щоб завершитися, і завершуються, щоб розпочатися. І не зброя тут винна, а прихована людська войовничість і жадібність — мати чи не мати щось інше, могти чи не могти щось більше.
