Колоніальна освіта — це коли людина з піною біля роту «топить» за пам’ятники Булгакову, Толстому, Достоєвському, а прізвища Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров, Плужник — навіть не чула. Ну, може чула, але хто вони, що робили, чим відомі — хтозна?
Перечитую Хемінгуєя — «Прощавай, зброє». Він був добрим письменником і справним солдатом, і знав, що війни розпочинаються, щоб завершитися, і завершуються, щоб розпочатися. І не зброя тут винна, а прихована людська войовничість і жадібність — мати чи не мати щось інше, могти чи не могти щось більше.
Історія про те, як в скороченій міжнародній телеверсії церемонії «Оскар» вирізали нагородження українського фільму «20 днів у Маріуполі» в номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм», не здивувала. Хоч і обурила. Як, зрештою, і пояснення Disney Entertainment, що, мовляв, сталося це через часові обмеження, передбачені для короткої версії шоу на 90 хвилин.
У Польщі після епопеї «Напівсонні листи» продовжують публікувати мої тексти. В лютневому номері часопису «Одра» (Odra), що виходить у Вроцлаві, надруковано перші сім розділів роману «Нотатки мого друга Т.Р.» Зразу ж по отриманні авторського примірника надійшов і гонорар. Невдовзі і в люблінському «Акценті» (Akcent) має з’явитися ще кілька розділів «нотаток».
За церковним календарем, сьогодні Галини. Тож принагідно вітаю Галин з Галиною! Зокрема, й Галина Новосад, книга якої випадково трапила мені до рук. Є професійні письменники, а є професійні читачі. Галина Новосад — професійний, затятий читач. Але вона пише про те, про що читає. Виходить книга про книги!
У заголовку хотів написати «бунт»… Але щось зупинило. Я, даруйте, про нашумілий днями (звісно, у вузьких колах) музичний альбом, створений учасниками проєкту МУР і присвячений митцям Розстріляного відродження. По правді, отсей проєкт привертає увагу. Він б’є під дих радянсько-українських академіків і професорів на кшталт М. Жулинського та М. Наєнка.
Зазвичай весну розпочинаю з гарних жіночих романів. Вони якось органічно поєднуються з пробудженням природи й завжди додають оптимістичного настрою. А зараз обставини нашого життя такі, що додаткова порція оптимізму точно не буде зайвою. Тож взялася за роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко», що зовсім недавно вийшов у Видавництві 21.
Історія про те, як виникає оцінка з мінусом чи навіщо потрібні дивні книги? Випадково за обміном отримала постмодерніський роман «Тотем» Степана Процюка, виданий 2005 року…. Що хорошого сказати: то це ідеальна річ філологам для написання курсових чи будь-яких інших робіт з літератури.
Сьогодні минає 210 років від дня народження Тараса Шевченка. Від початку великої війни його ім’я і його вірші так актуалізувалися, що, мабуть, тільки ледачий не згадує принагідно імені Кобзаря й якої-небудь цитати з його поезій, а ті цитати, яку не візьми, зараз і справді моторошно доречні, мов щойно вимовлені.
Щоб відчувати, а, отже, й любити його поезію, воістину треба бути українцем природнім, так би мовити, кість від кости. Тільки тоді у серці забринять ті глибинні невидимі струни, яких так несхибно, з такою дивовижною легкістю і водночас з вражаючою потугою торкаються пальці нашого Кобзаря.
