Противний характер – так казали про Бориса Грінченка, 160- літній ювілей якого маємо сьогодні. Ще б не був противним — змушував усіх навколо працювати і сам гарував, як проклятий! Прожив усього 47 років, а зробив більше за два інститути української мови разом узяті! Один його словник чого вартий! Щоправда, він його не сам склав, це колективна праця, але саме Грінченко довів його до видання і вписав сам особисто 6 тисяч слів.
Я – теж амбасадор… Читати любив з дитинства. Бувало, приходиш додому ввечері, а батько питає: а чого це від тебе Стефаником тягне? Ти що, читав? «Ні, — кажу, — я не читав. Я просто стояв біля хлопців, які читали Стефаника…». Але, якщо серйозно, то в дитинстві я читав мало. Якусь вбогу радянську фантастику та ще злиденніші детективи про шпіонів. Все, що належало прочитати змалечку, я читав уже в достатньо дорослому віці. В тому числі, й українську класику.
… Запросили мене в амбасадори. Я спочатку було зрадів, походжаю гордий, всім вихваляюся. Підійдеш до побратимів, похлопаєш так по-товариськи по плечах, затягнешся цигаркою з фронтовою махоркою і багатозначно вимовиш: «З вами, хлопці, харашо, але я оце рішив в амбасадори подацця…». Або в якомусь дуже інтілігєнтному товаристві впіймаєш момент і влізеш в розмову: «Ах оставьтє ви того Улісса в покоє, мене тут, кстаті, в амбасадори запросили, то я вже право і не знаю…»
7 грудня 2023, відійшов у засвіти на 83 році життя відомий буковинський Поет, Журналіст, Громадський діяч і просто хороша чесна Людина — Василь Васильович Васкан. Царство небесне… Вічна світла вдячна пам’ять…
Єдиний у моїй пам’яті геній, з яким довелося бачитися в майже 100-літньому віці. Була якась річниця Львівського університету і “членів президії” збирали в кабінеті директора Львівського оперного театру. Прийшов і Микола Філаретович. Одразу ж запалив сигарету. Директор театру звернув на це увагу, а у відповідь почув: “Та оце палю цю гидоту, бо забув дома люльку”.
З одного боку, відмова Зеленського від виступу у Сенаті Конґресу США це тривожна історія. З іншого — можливо, добре, що відмовився… Бо ті часи, коли його захоплено слухав весь світ, минули. Він тоді просто читав із суфлера. Питань йому не ставили, а лиш захоплено аплодували. Тепер же до нього накопичились питання. А відповідати на складні питання він не вміє і відповів би щось на зразок «ми крадемо лише наші гроші, західної допомоги це не стосується»…
Він мав довідку про діагноз «психопатизація особистості» й депутатський мандат від опзж. Ілля Кива, маркер часу, в якому живемо. Це коли відвертий неадекват опиняється при владі, й від нього залежить доля людей. Більшість з них нормальні, але обирають собі за керманичів справжніх ідіотів. В убієнного був диплом педагога-психолога, між іншим.
Я читаю рядки його багатющої офіційної біографії, а мій погляд переноситься на книжкову полицю, де стоять його поетичні збірки, які він мені дарував. У мене виникає когнітивний дисонанс. Доля пожартувала з Василем Васканом. Людина чіпкого, допитливого і жвавого розуму – він завжди легко досягав стелі формальних посад. Це були блискучі кар’єри.
Жінка розповідає: «В мене фікус ріс на балконі. 24 лютого ми поїхали з дочкою кудись, світ за очі, самі не знали куди. Аж в Данії опинилися… Вернулася через три місяці, думала, що він загинув. Без води, на сонці. А він вижив. А мені знову їхать. Думаю, заберу з собою. Але воно ж велике, як я. Як я його повезу?
Якщо хтось вивчає українську етнографічну прозу, а йому постійно торочать, яка вона нікчемна, варто все ж пам’ятати, що іноземці зовсім інакше сприйматимуть усю цю етнографію. Наприклад, я зараз читаю роман Цао Сюеціня “Сон у червоному теремі”. Це китайський роман 18 ст., що вважається енциклопедією китайського життя.
