… Зазбиралось на дощ, а пиздячити ще далеченько. І дорога убита, неначе дорога АТО. На узбіччі стоїть голосує попутніх Шевченко. Я спиняю і він підсідає до мене в авто.
Category Archives: Суспільство
Коротка лекція Тоні Джадта
Тема надзвичайно серйозна й особливо для тих, хто вважає, що виїхав (або втік) з України назавжди. Цивілізовані європейські країни і нагодують, і дах дадуть, і роботу підшукають. Насильно, думається, повертати нікого не будуть. Отут, мої милі земляки, треба глибоко вдихнути і прочитати маленьку лекцію від історика Тоні Джадта щодо цивілізованості західних урядів, яка була проявлена зовсім недавно в 1945-1947 роках після перемоги над Гітлером.
За зачиненими дверима чужих квартир…
… 8 марта, 10 ранку. Виношу сміття — розминаюся з питомо україномовним сусідою. Він не йде — біжить підтюпцем. У нього в правиці сакральні три тюльпани. Якщо він раз на рік їх не принесе в хату — підозрюю, будуть фіксуватися випадки сімейного насильства. Тобто, битимуть його. За те, що 8 марта не приніс тюльпани.
Гаджетозалежні діти
На запрошення вчительки української мови і літератури Валентини Романович провів два уроки з учнями 9-х класів чернігівської школи № 33. Тема уроку — Тарас Шевченко. А приводом стала моя нова книга «Титли і коми», де, зокрема, йдеться і щодо протистояння Шевченка та Пушкіна, як основ української і російської культур.
Брехня
Людське життя, як воно є
На площадці поселилися ми разом із сусідом восени 2000-го, десь тиждень після нас вони купили хату. Бачилися ми вряди-годи, але чемно віталися. Василь їздив на заробітки, непомітно виросла донька, вийшла заміж, народила. Коли захворів мій син, сусід прийшов до хати і приніс гроші. Ще раз заходив, приносив вірші якогось родича, але зрозумів з моєї реакції, що то ще не вірші.
Яка логіка у «залишенців»?
Спонтанні британські враження
Сім років печалі
1 березня. Я любила цей день з дитинства! День народження моєї мами. Я навіть думала, що весна починається тому, що народилась моя мама… А потім, через роки, на це свято наклалася моя найбільша і найболючіша втрата. Ми з дітьми осиротіли… І я стала боятися цього дня… Бо біль ще не минув… І я постійно носила його в собі…
Лелеча історія
У нас на обійсті в селі, на Вигнанці, жили колись лелеки. Найпершого знав ще мій тато, тоді був хлопчаком. Якогось року березень лютував по-зимовому, навіть після 20-го сніжило й морозило. Зранку хтось обережно стукнув у двері, всього раз, але добре чутно. Відчинили – на порозі, опустивши крила, вкриті дрібними крижинками, стояв лелека. Мовчки просив допомоги.