«Якби мені Василя» — співають дівчата Кубанського козацького хору. Народна мудрість бідкається: «І хліб пекти, й по телята йти, і де ж його, Господи, Василя найти?!».
«А що другий празник — Василя святого» — співаємо щороку, колядуючи. «Хто ж родився б у селі, якби не наші Василі» — так ми вітаємося з народним артистом Василем Нечепою.
По нас знову русня запустила ракети. Автоматично несу в коридор ноутбук та рюкзак з документами і розумію, що не поклала до нього фотографії. Саме ті, що зібрала по друзях після того, як рашисти розбомбили мою харківську квартиру. І раптом ловлю себе на думці, що ті світлини тепер абсолютно зайві у моєму житті, бо на них ніби не я.
Поміж сотень премудрих відповідей найочевиднішою є наступна: громадяни Риму не хотіли воювати. До чого тільки не вдавалися диктатори й законодавці Риму, аби забезпечити мобілізаційний резерв. Величезному прошарку громадян були надані небачені в історії пільги. Вони могли ніде не працювати. Їм держава безкоштовно надавала житло. Виділяла для прислужування двох рабів.
«Мужні лицарі! Переможець турніру матиме честь, та яку там честь, привілей, звільнити чарівну принцесу Фіону від страшного дракона. Якщо з якихось причин чемпіон вибуває з гри, його обов’язки переймає перший віце-чемпіон, потім другий і наступні… Хтось із вас загине, але я готовий до такої жертви».
На початку ХХ століття актуальним був соціально-філософський єсей іспанського філософа Госе Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», присвячений культурній кризі Європи, що стала наслідком виникнення масового суспільства, яке почало відбирати вплив у аристократії. На сьогодні такою актуальною є книга американського соціального філософа та історика культури, професора історії Кристофера Леша “Повстання еліт і зрада демократії”.
Інтригуючий заголовок, чи не правда? «Чіпляє»… Втім, назвав так не для того, щоб додати зайвого драйву і якось привернути увагу, а відобразити у ньому справжню суть події, яка трапилася зі мною майже 50 років тому… З тривогою стежу за дискусіями у суспільстві щодо закону про мобілізацію, а також за публікаціями про зростання в Україні кількості ухилянтів, про те, як у намаганнях утекти за кордон «пішла голота на вигадки» – від перевдягання у жіноче до підробки документів. Тривога за те, як би нам за цією безкінечною балаканиною не втратити те, що маємо.
Якщо не бачили “Гру престолів” – знайдіть час подивитися. Хто бачив — раджу переглянути. Автора романів, за якими знято серіал, Джорджа Мартіна вважаю або інопланетянином, або представником якоїсь таємної касти посвячених в такі тонкощі людського буття, осягнути які побутовий розум просто нездатний.
На щастя, не всі в Чернівцях мене люблять. І це цілком природньо. Кожен отримує мене таким, якого заслуговує. Одна представниця бомонду із букетом психічних захворювань взагалі мене не помічає, як і я її. Є одна продавчиня, яка постійно читає місцеву газету для колишніх колгоспників і докоряє, що я не читаю разом з нею, а відтак зовсім не орієнтуюся в місцевій політиці.
Автор вірша, поет і воїн Максим Кривцов разом зі своїм Котиком учора був вбитий росіянами… Надзвичайно світла людина… Неможливо говорити “був..”. Він був поетом. Не воїном. Але він загинув. Загинув як чоловік. Як воїн. Разом з ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані рядки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття.
Мені було шість років, коли я пішла колядувати. Вперше і востаннє. Вчительські діти не ходили колядувати, а якщо й ходили, то підпільно, і то до родичів. Мою старшу сестру Марійку прикривала бабця і вона дотримувалась усіх правил конспірації. А я була мала і, коли мої сусідки-близнючки взяли мене з собою у перший день Різдва на коляду, про це вдома не знали.
