Category Archives: Суспільство

Інтригуючий заголовок, чи не правда? «Чіпляє»… Втім, назвав так не для того, щоб додати зайвого драйву і якось привернути увагу, а відобразити у ньому справжню суть події, яка трапилася зі мною майже 50 років тому… З тривогою стежу за дискусіями у суспільстві щодо закону про мобілізацію, а також за публікаціями про зростання в Україні кількості ухилянтів, про те, як у намаганнях утекти за кордон «пішла голота на вигадки» – від перевдягання у жіноче до підробки документів. Тривога за те, як би нам за цією безкінечною балаканиною не втратити те, що маємо.

Continue reading

На щастя, не всі в Чернівцях мене люблять. І це цілком природньо. Кожен отримує мене таким, якого заслуговує. Одна представниця бомонду із букетом психічних захворювань взагалі мене не помічає, як і я її. Є одна продавчиня, яка постійно читає місцеву газету для колишніх колгоспників і докоряє, що я не читаю разом з нею, а відтак зовсім не орієнтуюся в місцевій політиці.

Continue reading

Мені було шість років, коли я пішла колядувати. Вперше і востаннє. Вчительські діти не ходили колядувати, а якщо й ходили, то підпільно, і то до родичів. Мою старшу сестру Марійку прикривала бабця і вона дотримувалась усіх правил конспірації. А я була мала і, коли мої сусідки-близнючки взяли мене з собою у перший день Різдва на коляду, про це вдома не знали.

Continue reading

З літами все більше стаю схожим на вуйка Ромка, якого вже не стріну ніґди… Вуйко глибоко і зі смаком кашляв. У грудях в нього щось клекотіло, булькало і хрипіло. Поміж грубими пожовклими пальцями димів дзиґар і дим стелився між липкими столиками напівтемної мордовні, огортаючи людей синім саваном.

Continue reading

Іду в Кийові по Пушкінській, а внучка й каже: «Діду, се вулиця Чикаленка». Що тут скажеш: «Дідо виховав собі на голову». Себто я – п’янствував на сій вулиці по генделиках, а тепер маєш: «Чикалена…» Кацапстан лупить ракетами по моєму місту, а вдатні хохли справляють – куди. Ми з моєю внучкою, попри те, ходимо Старим Містом.

Continue reading

Справжня постноворічна втіха читати фонтануючих ідеями щодо мобілізації. Тут і жереб. Тут і броня за сплачені податки. Спецбатальйони з депутатів, волонтерів, блогерів, автоінспекторів, футбольних арбітрів… Особливий струмінь з цього фонтану – нескінченні претензії тих, хто ненавидить феміністок: а чому жінок не призивають, рівність так рівність…

Continue reading

— Так у вас що, два Різдва?
— Ну да, два Різдва у нас…
— А чого? Що символізує друге Різдво?
— Те саме, що й перше. Сначала у нас Христос рождається, як обично, як у всіх… Ну, а потом через два тижні рождається ще раз, вже спеціально для нас. Контрольний, так би мовити… Мало лі…

Continue reading

У мене завжди був підвищений поріг гидливості. Якось у першому класі я йшла зі школи і випадково побачила дохлу крису. Це було настільки гидко, що мені вивернуло кишки, і я ніби заклякла на тому місці. Моя сусідка баба Галя, яка з вікна побачила це шоу із залишками шкільного обіду на тротуарі, не витримала та вийшла, накричавши на мене: ну що ти, дурепа, стоїш та любуєшся нею?

Continue reading