Я знаю що ви мені не раді, тому я тут. Але я не буду надокучливим і не набридатиму вам своїми сумнівними вченнями про мораль та совість. Взагалі не буду нікого і ні в чому переконувати або ламати чиїсь усталені переконання. Скажу лише одне. Коли постає вибір між мною і кимось, мене не обирайте!
Є думка, що вся європейська філософія – це лише «ряд приміток до Платона». Як не заблукати в його текстах та навчитися правильно мислити? Є історично сформована сукупність творів, які з часів античності зв’язуються з ім’ям Платона – т. зв. «Платонівський корпус» (Corpus Platonicum). Праці Платона впорядковували Аристофан Візантийський, Трасил Олександрійський, Цицерон, Марсиліо Фічино, Анрі Ет’єн, Шлейермахер та ін…
Було… Було – забулося, та через останні події, що проявляються в наських емансипованих жіночках, звільна згадалося. Десь у нульових двохтисячних працював я на Українському радіо, вів авторську передачу «Четвертий універсал». Телефонує мені знайома ще з студентських років Ніла Зборовська (до слова, небездарна літературознавця). Мовляв, аби я взяв у неї інтерв’ю про зародження вітчизняного фемінізму, до якого й пані Ніла була причетна.
Номером раз про Аллу і Сергія. В 2015-му втекли з Криму до Києва. Перед тим Сергія мало не побили в черзі в гастрономі, бо вголос щось сказав на захист України. Виїхали вчасно – через якийсь тиждень по тому до сусідів навідувалися ефесбешники, розпитували про подружжя. Вони досі українською говорять з помилками, продовжують вчитися.
Справедливість? Ні, не чули. Солідарність? Ніт. Давно казав: у цьому світі кожен сам за себе і за свої власні інтереси та кишені. І підтримують нас постільки, поскільки це поки що вигідно. От вам свіженький приклад, як усе влашовано. Не про політику. Позавчора збірна України з футболу грала вирішальний матч зі збірною Італії. На кону була путівка у фінальну частину Чемпіонату Європи 2024 року.
Завжди цікавила ландшафтна складова. Адже вона беззаперечно впливає на суспільні моделі, форму та швидкість історичного розвитку. Та позначається на формуванні історичних областей, які мають не тільки різну природу рельєфу та клімату чи транспортно-комунікаційні особливості, а ще соціокультурні, соціопсихологічні, конфесійні різниці та, відповідно, власну енергетику розвитку.
Ах так, ми ж хитрі. Ми ж хочемо бути руськогаварящіми і не руськими, руськими і не в Росії. Ми ж хочемо виховувати дітей в атмосфері брехні та неповаги до закону і жити в країні високої моральности та духовности. Ми ж хочемо для зовнішнього світу бути українцями, а фактично – росіянами. На уроці – україномовними, а на перерві – руськогаварящімі.
Ви тільки подивіться, як вони лізуть з усіх щілин! Щойно специфічна «слуга народу» Безугла публічно накинулась на Валерія Залужного. Ми не знаємо, сама чи її спрямували, але наїзд чиєїсь слуги ідеально ліг у сценарій, написаний невидимою рукою. Небезпечний сценарій.
До 10-ліття Третього Майдану доля зробила мені подарунок, якого я спочатку не оцінила: і вчора в літаку з Варшави до Берліна, і сьогодні за сніданком у ресторані берлінського Literaturhaus у мене за спиною жваво, голосно й безцеремонно, як тільки вони вміють, торохтіли “рускіє женщіни”…
Леонід Ісаченко написав справжній, правдивий роман «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»). Це перша художня річ у доробку знаного в Україні журналіста. Читачам відома його прекрасна публіцистика, яка друкувалася в різних часописах, він довгий час працював в «Урядовому кур’єрі», був головним редактором чернігівської «Деснянської правди». Останнім часом видав кілька публіцистичних книжок.
