«… Це врешті – Різдво. Це – Різдво-воскресіння і це вознесіння на землю з небес»… 6 січня, на Богоявлення, день народження світлої пам’яті великого трудівника Слова Петра Сороки. Петро Іванович святкував би свій 68-й день народження… Не судилося… 5 червня 2018 року вранці Петро Сорока відійшов у засвіти, відійшов до Господа… Пан Бог відміряв Йому у земному житті лише 62 роки… Вже шостий рік Петро Іванович мандрує зоряними шляхами вічності…
Поезія –
то не скульптури богинь
Із чистого мармуру
в залах вакханок,
Де гості статечні,
упившись над ранок,
Обмацають
білокамінний огень.
Поезія –
то кругові дзеркала.
Душа оглядає себе перед ними.
Параноїдальні вислови Путіна аналізувати доволі складно. І не через відсутність логіки. Вона якраз дуже чітко простежується від грудня 2021 року, коли Кремль висунув, так званий, ультиматум Заходу. Складно, бо словами Путін маскує істинний смисл цієї війни. На цьому етапі Росія не воює із Заходом. Принаймні не в мілітарний спосіб. Щодо Заходу Росія перебуває у стані глухої оборони з короткими контрвипадами і провокаціями на зразок терактів Хамасу.
Комітет з питань нацбезпеки Верховної Ради України вчора ухвалив рішення про відкликання депутатки Мар’яни Безуглої з посади заступника голови комітету, але не з самого комітету… У відповідь пані Безугла зазначила, що таке рішення можна прийняти тільки голосуванням в залі… Тобто голосування комітету має затвердити ще й парламент. Для цього потрібно набрати 226 голосів…
Хто такий Василь Барка? Запитайте в очільників Сучукрліту! Запитайте, скажімо, в Андруховича: хто такий Тарас Шевченко? Ба більше, запитайте в очільників Інституту книги (що ж то за інститут — треба запитати в академіка Жулинськогого).
… У мене трапляються напади правдомовності. Не думайте, що мені це нічого не коштує. Коштує. Але все ж напишу про наших українських чортів і чортиць. Було тут нещодавно засідання однієї премії. Я, на щастя, майже ніколи в них участі не беру, мене бояться. І правильно роблять, божевільні мовчати не будуть! Однак цього разу я на тім журі була.
«Дід з бабою одружилися за України. Мати народилася за Польщі. Я – за німців. Тоді Друга світова була, яку Великою Вітчизняною називали. А ще були “перші совіти”, коли Радянська Армія прийшла в 1939. А тоді вже “другі совіти” німців і мадярів гнали. Коли колгосп організували, то час рахували: “За Ковальчука, за Саприки, за Ґнипи, за Реца…” (Це — прізвища голів колгоспу).
Вночі, коли все затихає і ракети-дрони ще сплять, виходжу на берег річки і чую тільки одне: невпинним потоком йдуть і йдуть залізничні состави. На фронт і з фронту. Наша залізниця виковує нам перемогу. І у цієї безвідмовної кузні є ім’я — Георгій Миколайович Кирпа. Чи не останній ефективний технократ на державній службі України.
Можливо я і промовчав би, якби схожий текст написав хтось із технарів, популістів-політиків чи з тих 72 відсотків населення, кому аби поржать. Ні! Це пише зрілий письменник, викладач, поважна людина з досвідом і сформованим аналітичним мисленням — письменник Володимир Даниленко, добрий знайомий мені по спільній праці — «Про новорічний скандал 95 кварталу».
У соціальних мережах набуває обертів скандал, пов’язаний із новорічним випуском 95 кварталу. Мова йде про п’єсу, в якій біженка зі Скадовська зустрічається з чоловіком із Закарпаття. Обурення глядачів викликала сатира на російськомовну жінку, яка усвідомила, що пора ставати україномовною і переживає комічний шок від своєї мовної метаморфози. Адже кожному російськомовному українцеві доведеться це зробити.
