Оскільки мені вже довелося прочитати кілька дописів про роман Рафєєнка “Петрикор: запах землі після дощу”, хочу вставити і свої 5 копійок. Одразу зазначу: переважно всі коми у цьому романі на місці, є, звичайно, й одруківки, але їх не так багато, як дехто пише. З мовного погляду твір теж не найгірший, хоча мова його й не рафінована, трапляються й слова на “б” і “х”.
Не поет, а блогер-імперіаліст
Заспокійливе панікерам від шефа Пентагону
Спеціально, аби заспокоїти панікерів в Україні до Києва прибув шеф Пентагону Ллойд Остін… «Я щойно прибув до Києва, щоб зустрітися з українськими лідерами. Сьогодні я тут, щоб передати важливе повідомлення – Сполучені Штати продовжуватимуть підтримувати Україну в їхній боротьбі за свободу проти агресії Росії як зараз, так і в майбутньому».
Лише слово і видих
Майже сорок років тому в одному з віршів я запитав сам себе:
Невже ти косиш на чужому,
Спиною вчувши вила з тьми?
Якщо й вертатимеш додому,
Невже співатимеш псалми?
Не хотів виглядати тоді замшілим псальмопівцем, але поляки, які якраз у ті переломні часи готували до друку щось із перекладів молодих українських поетів, обійшлися без моєї добірки.
Чи потрібна нам коректна Фаріон?
Я змушений говорити про Фаріон, хоч вона належить до іншої конкуруючої політичної сили. Її звільнили, як уже знаєте, з Львівської політехніки за те, що вона щось там казала. Я не є видатним «фаріонознавцем», але знаю і розумію – її звільнили за те, що вона занадто активно і занадто некоректно захищала українську мову. Я не можу зрозуміти, а на фіга нам коректна Фаріон?
Ми були, є і будемо!
В ніч на 25 листопада відбулася наймасштабніша, з початку війни, атака “шахедів” на Київ. Повітряна тривога тривала загалом шість годин. І хоча сили протиповітряної оборони збили 74 з 75 (!) ворожих безпілотників та одну ракету, соціальні мережі подекуди сповнилися скептицизму щодо зимових перспектив України. Активізувалися мережеві віщуни, пророки, прогнозисти та експерти з народження.
«Зміїний кнєзь» молодої української поезії
Толочко, Плохій, Грицак і муха-спостережниця…
Осягаючи Історію, ловлю себе на думці, що вся вона існує за законами квантової механіки. Коли за нею ніхто не спостерігає, вона має одне обличчя. Але з’являється Спостерігач, і все одразу змінюється. Він споглядає вже не реальну історію, а іншу — ту, що виникла під його наглядом. Зняли кіно на історичну тему – історія змінилася. Побував школяр в історичному музеї – змінилася. Видав книгу Плохій оновилася. Написав свою Толочко — перезавантажилася ще раз.
Минуле не зіпсуєш, а майбутнє — можна!
Кого цікавить ліфчик Тіни Кароль?
Як же вони задовбали своїми псевдоновинами, наспіх переодягненими з кокошників у вишиванки пєвічками і орденоносними кошовими з монатіками, яким «випадала честь» під стінами Святої Софії радісно топтатися брудними чоботами по Державному прапорові у найголовніше державне свято країни! Псевдопафос. Псевдоборотьба з корупцією, з держзрадниками.