1.
Із кожним подихом й ковтком
все більше пізнаєш у світі.
Смакуєш істини відкриті
запеклий неук під замком.
Ти відчиняєш білий світ,
що б’ється, як у хвилях риба.
Довкіл розхитана колиба
і дратівливий живопліт.
Переглядаю списки прочитаного за рік від різних, зазвичай незнайомих людей. Читаю книжкову аналітику. Маю власні спостереження. Порівнюю. «Два мира – два Шапиро» (цитата в оригіналі звучить точніше). Що показує книжкова аналітика? Українці найчастіше купують і читають жанрову літературу. Перші місця — детективи, любовні романи, історичні романи.
Розпочався другий етап так званної «земельної реформи», який надає право купувати землю юридичним особам, зареєстрованим в Україні до 10 тис. гектарів землі сільськогосподарського призначення. Іноземці поки що купувати землю в Україні не можуть. Але це справа часу. Компрадорська сутність цієї влади не повинна викликати жодних ілюзій — продадуть та вкрадуть все, що тільки можна.
«… Ми ж не рашисти. Ми не можемо так мститися, а, крім того нам після такого Захід допомогу припинить…» Що тут не так? Все не так! Діти Білгорода — це не жертви ЗСУ. Це жертви путінського фашистського режиму. Точно так само, як діти Гази, жертви Хамасу. Не пам’ятаю від жителів Білгорода, Воронежа, Курска, Орла жодного слова протесту проти геноцидної війни в Україні.
Знаю, що бомбардування ворожих міст стратегічно не міняє ходу війни — як британці впень знищували німецькі міста, але це не впливало на ставлення населення до Гітлера і його дияволізму. Точно так і бомбардування Білгорода не вплине ні на тупість і нацизм населення Московії, ні, тим паче, на того колективного Путіна, що вправляє мізки московитам.
Символіка дуже прозора: рашисти вдарили по головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу і лідеру закордонної частини ОУН Степану Бандері. Хоч вони вже давно вбиті росіянами. Били у новорічну ніч і в день народження Бандери по університету, де він учився, і по музею Шухевича.
Площу Перемоги у столиці перейменовано на Галицьку площу. Це правильно. Бунтівний безкомпромісний дух галичан, як локомотив, віддаляв і віддаляє нас від імперської пащі. «Україна понад усе!»
Обіймаю. Тих, хто не спить ночами, бо щосекунди чекає дзвінка з фронту. Або хоча б смс. Тих, хто молить Бога про зустріч. І тих, хто вже знає: зможе обійняти тільки подумки. Тих, у кого вже немає сил усміхатись, але треба. Бо поряд діти, їм теж страшно. А треба жити – і вчитись. І з ними вчитись, і замість їхніх вчителів вчити, бо вчителям теж важко, і вони, буває, зриваються…
1 січня нового року признаюсь: ніколи в своєму житті не дивився жодного концерту «Кварталу”95». Тільки іноді — фрагменти хвилин на 2-5, якими ілюструється чергове гавно їхнього виробництва. І то… Сьогодні зранку читаю чергові приклади їхнього так званого гумору, який знецінює все і вся у воюючій країні. Громадянами якої вони самі є. Це дивляться мільйони. І це мільйонам, мабуть, подобається.
А був же час, коли щедрувати заборонялося! Та й колядувати, меланкувати. Все заборонялося! А ми, групка студентів-журналістів і філологів Київського університету, щедрували. Розучували старовинні колядки, щедрівки, брали в університетському клубі народні костюми напрокат та й ходили вітати своїх викладачів, а здебільшого – письменників, режисерів, акторів напередодні нового року.
